На Західному фронті без змін. Повернення. Три товариші (збірник). Эрих Мария Ремарк

Чтение книги онлайн.

      – Можете йти, Гіммельштосе, кроком руш!

      Гіммельштос шаленіє. У його особі ображено стройовий статут. Самого кайзера не можна було б тяжче образити.

      Він гаркає:

      – Я вам наказую, Тьядене, встати!

      – А більш нічого? – питає Тьяден.

      – Ви виконаєте мій наказ чи ні?

      Тьяден спокійно закінчує розмову популярною цитатою з класика, сам того не знаючи[1]. Водночас він повертається спиною і світить Гіммельштосові голим задом. Той бурею зривається з місця:

      – Ви підете під трибунал!

      Ми бачимо, як він поспішає до польової канцелярії.

      Гайє і Тьяден заходяться реготом, як справжні торфорізи. Гайє регоче так, що в нього збочує щелепа, і він безпорадно спиняється з роззявленим ротом. Альберт кулаком вправляє йому щелепу на місце.

      Кач непокоїться:

      – Якщо він поскаржиться на тебе, буде кепсько.

      – Гадаєш, він це зробить?

      – Безперечно, – кажу я.

      – Ти дістанеш щонайменше п’ять діб «губи», – пояснює Кач.

      Це зовсім не бентежить Тьядена.

      – П’ять діб «губи» – то п’ять діб відпочинку.

      – А як тебе відправлять до фортеці? – цікавиться розважливий Мюллер.

      – То для мене війна на тому й скінчиться.

      Тьяден щасливчик. Він ніколи не завдає собі клопоту. Він іде з Гайє і Леєром звідси, щоб не потрапити на очі начальству під гарячу руку.

      Мюллер і досі ще всіх розпитує. Тепер він знову береться до Кропа.

      – Альберте, а як ти справді повернешся додому, то що тоді робитимеш?

      Кроп уже наївся і через те подобрішав.

      – Скільки зосталося з нашого класу? – питає він.

      Ми підраховуємо: з двадцяти душ сімох уже вбито, чотирьох поранено, один – у божевільні. Отже, зібралося б щонайбільше дванадцять хлопців.

      – Троє з них уже лейтенанти, – каже Мюллер. – Як ти гадаєш, чи вони дозволили б, щоб Канторек на них горлав?

      Ні, ми так не гадаємо. Ми теж не дозволимо горлати на нас.

      – А що ти можеш сказати про єдність дії, місця й часу в драмі «Вільгельм Телль»? – нараз згадує Кроп і аж качається з реготу.

      – Яку мету ставила перед собою спілка поетів «Геттінгенський гай»? – раптом суворо питає поважний Мюллер.

      – Скільки дітей мав Карл Сміливий? – спокійно відбиваюсь я.

      – Нічого путнього з вас, Боймере, не вийде, – скрекоче Мюллер.

      – Коли була битва при Замі? – допитується Кроп.

      – Ви морально несерйозна людина, Кропе, сідайте, три з мінусом, – зневажливо махаю я рукою.

      – Що Лікург мав за найважливіше для держави? – сичить Мюллер, удаючи, ніби поправляє пенсне.

      – Як правильно: «Ми, німці, боїмося самого тільки Бога й більше нікого на світі» або: «Ми, німці, боїмося тільки Бога…»? – дозволяю я подумати.

      – Скільки жителів у Мельбурні? – щебече СКАЧАТЬ