Брама Расьомон (збірник). Рюноске Акутаґава

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ чортів знов уткнувся лобом у землю, а потім з острахом звернувся до Момотаро:

      – Ми знаємо, що покарані за заподіяну вам образу. Але ні я, ні чорти з нашого острова Оніґасіми уявлення не маємо, яку саме образу ми заподіяли вам. Чи не будете ви такі ласкаві пояснити, чим ми вас образили?

      Момотаро незворушно кивнув:

      – Найліпший із японців, Момотаро, найняв трьох вірних служників: пса, мавпу та фазана – ось чому він прийшов підкорювати Оніґасіму.

      – Зрозуміло, але навіщо ви найняли цих трьох служників?

      – Я вже давно задумав підкорити Оніґасіму й тому за допомогою пшоняних коржиків найняв служників. Ну як? Якщо ти скажеш, що й тепер не розумієш, я всіх вас переб’ю.

      Вождь чортів злякався і, відскочивши на достатню відстань, зігнувся в поклоні.

5

      Найліпший з усіх японців, Момотаро, та його служники – пес, мавпа та фазан – впрягли в повози зі скарбами чортенят, узятих у заложники, і з тріумфом повернулися на батьківщину… Це добре відомо кожній японській дитині. І все-таки життя Момотаро не було щасливим. Чортенята, посміливішавши, вбили фазана, що вартував їх, і втекли назад на Оніґасіму. Але цього мало. Чорти, що залишилися на острові, час від часу переправлялися через море й то намагалися вбити сплячого Момотаро, то підпалювали його палац. В усякому разі, мавпу, як стверджують, убили помилково. Момотаро тільки важко зітхав, коли його знаходило чергове нещастя.

      – Як я страждаю від мстивості цих чортів!

      – Дійсно, негідники, – забути про благодіяння господаря, що дарував їм життя, – плакався пес, співчутливо дивлячись на скорботне лице Момотаро.

      А в цей час на узбережжі Оніґасіми молоді чорти, облиті світлом прекрасного тропічного місяця, робили з кокосових горіхів бомби, щоб здобути незалежність свого острова. Вони забули навіть про любов до прекрасних юних відьом і працювали мовчки, похмуро блискаючи величезними, як блюдця, очима…

      У невідомих людям глухих хащах далеко в горах і тепер, як у давнину, росте величезне персикове дерево, що піднеслося в захмарну височінь, воно геть усе всіяне плодами. У гірську ріку впав і поплив по ній, як відомо, тільки той, один персик, у якому був Момотаро. Але у плодах, які ростуть на дереві, спить сила-силенна майбутніх героїв. Коли ж на гілці персикового дерева знову з’явиться величезний священний ворон? Еге, у плодах, які ростуть на дереві, спить сила-силенна майбутніх героїв…

      Оїсі Кураноске в один із своїх днів

      На щільно засунуті сьодзі падало яскраве сонячне світло, і тінь старого вишневого дерева на декілька кенів – від правого краю до лівого – чітко, мов на картині, вирізнялася на всьому цьому освітленому просторі. Оїсі Кураноске Йосікацу, колишній васал Асано Такумі-ноками, а нині в’язень у домі князя Хосокави, сидів спиною до сьодзі, прямий, зі схрещеними ногами, і не відриваючись читав. Це був, здається, якийсь том «Трицарства»,[77] який позичив йому один із васалів Хосокави.

      Зазвичай СКАЧАТЬ