.
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу - страница 42
– Так хіба погано, що з нею все це приключилось?
Зоря вже пожовкла й померкла. То там, то тут ледве чутно шелестів вітер у бамбуковому гаю. Вулиця спорожніла.
– Убити людину, стати дружиною злодія… на це треба зважитись…
Засуваючи віяло за пояс, підмайстер підвівся. І старий уже мив водою з кварти вимазані глиною руки. Обидва вони мовби відчували, що і в призахідному весняному сонці, й у їхньому настрої чогось бракує.
– Хай там як, а вона щасливиця.
– Куди вже!
– Ясна річ! Та дідусь і сам так думає.
– Це ж я, чи що? Ні, красно дякую за таке щастя?
– Он як? А я б із радістю взяв.
– Ну так іди, поклонися Каннон-сама.
– Ото-от. Завтра ж засяду в храмі!
Січень 1917 р.
Момотаро
Давним-давно, дуже давно в глухих хащах росло величезне персикове дерево. Ні, сказати «величезне» – цього, мабуть, замало. Його віття простягалося за хмари, його коріння доходило до Країни мороку[67] на самому дні землі. В легенді говориться, що ще під час сотворіння світу бог Ідзанаґі,[68] щоб одігнати від себе вісім громів на рівнині між Країною мороку і Світом живих, жбурнув у них персиком – от із цього-то персика Віку богів[69] і виросло величезне персикове дерево.
Відтоді, як існує Всесвіт, це дерево цвіте раз на десять тисяч років і раз на десять тисяч років приносить плоди. Квіти його схожі на ясно-червоні парасолі, облямовані золотими торочками. Плоди – чи треба казати, що і плоди виростають величезні. Та найдивовижніше те, що кожний плід несе в собі замість кісточки немовля.
Давним-давно, дуже давно персикове дерево, розкинувши над горами й долинами свої гілки, геть усі вкриті плодами, купалось у променях сонця. Плоди, що з’являлися раз на десять тисяч років, зріли тисячу років і не падали на землю. Та одного тихого ранку доля в образі священного ворона опустилася на одну з гілок дерева. Ворон почав клювати найменший персик, який тільки-но почав червоніти, й той полетів униз. Він пролетів крізь густі хмари й упав у далеку гірську річку. Розсипаючи білі бризки, річка текла між стрімчаками, звісно, до Країни людей.
Як потрапив до людей персик із немовлям після того, як він покинув глухі хащі далеко в горах? Навряд чи варто докладно про це розповідати. Це знає кожна японська дитина: стара полоскала в гірській річці білизну старого, який пішов у ліс по дрова…
Момотаро, що народився з персика, задумав підкорити Оніґасіму – Острів Чортів. Чому він це задумав? Та тому, що йому було гидко працювати в лісі, на річці або в полі, як це робили старий і стара. Почувши про його рішення, старі, яким дуже-таки набрид цей примхливий, химерний хлопчисько, щоб скоріше його позбутися, відразу ж почали споряджати його на війну – дали йому прапор, меч, похідний плащ. Мало того, на вимогу Момотаро СКАЧАТЬ