Брама Расьомон (збірник). Рюноске Акутаґава

Чтение книги онлайн.

      Професор здивувався тому, що смерть глави держави оплакують навіть діти. Але це змусило його замислитись не тільки над відносинами між монаршим домом і народом. На Заході його, японця, прихильника бусидо, постійно вражала незвична для його сприйняття імпульсивність європейців у вираженні почуттів. Змішане почуття недовіри й симпатії, яке він у таких випадках переживав, він досі не міг забути, навіть якби хотів. А тепер професор сам дивувався тому, що дама не плаче.

      Одначе за першим відкриттям негайно прийшло друге.

      Це сталося, коли від спогадів про померлого юнака вони перейшли до дрібниць повсякденного життя і знову повернулися до спогадів про нього. Вийшло так, що паперове віяло, вислизнувши з рук професора, впало на паркетну підлогу. Розмова не була настільки напруженою, щоб її не можна було на хвилину перервати. Тому професор нахилився за віялом. Воно лежало під столиком, якраз біля схованих у туфлі білих табі гості.

      Цієї секунди професор випадково глянув на коліна дами. На колінах лежали її руки, що тримали носову хусточку. Ясна річ, само по собі це ще не було відкриттям. Але тут професор помітив, що руки в дами дуже тремтять. Він помітив, що гостя, мабуть, силкуючись стримати хвилювання, обома руками з усієї сили жмакає хусточку, так що вона ледве не рветься. І зрештою, він помітив, що в тонких пальцях вишиті кінці зібганої хусточки злегка дрижать, мовби від подуву вітерцю. Дама лицем усміхалася, насправді ж усім єством своїм ридала.

      Коли професор підняв віяло, на обличчі його був новий вираз: надзвичайно складний, якоюсь мірою театрально перебільшений вираз, який складався з почуття шанобливого зніяковіння через те, що він побачив щось, чого йому бачити не годилось, і якогось вдоволення, яке випливало з усвідомлення цього почуття.

      – Навіть я, не маючи дітей, добре розумію, як вам важко, – сказав професор тихим, зворушливим голосом, дещо напружено закинув голову, буцім він дивився на щось засліплююче.

      – Дякую вам. Але тепер, хай там як, це непоправно.

      Дама злегка схилила голову. Ясне лице було, як і раніше, осяяне спокійною посмішкою.

      Минуло дві години. Професор прийняв ванну, повечеряв, потім попоїв вишень і знову зручно всівся в плетене крісло на веранді.

      В літні сутінки довго ще тримається слабке світло, і на просторій веранді з розкритими навстіж скляними дверима все ніяк не темніло. Професор давно вже сидів у присмерку, поклавши ногу на ногу і прихилившись головою до спинки крісла, і байдужливо дивився на красиві китиці ліхтаря-ґіфу. Книга Стріндберґа знову була в нього в руках, але, здається, він не прочитав жодної сторінки. Цілком природно. Думки професора все ще були сповнені героїчної поведінки пані Нісіями Токуко.

      За вечерею професор докладно розповів про все дружині. Він похвалив поведінку гості, назвавши її, цю поведінку, бусидо японських жінок. Вислухавши цю історію, дружина, що любила Японію та японців, не могла не поставитися до СКАЧАТЬ