Вітіко. Адальберт Штіфтер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ обрав собі такий обладунок, який вважав за добрий, – відказав Вітіко.

      – І ти візьмешся за великі справи, – припустив червоний вершник.

      – Ти, може, теж, – відповів Вітіко.

      – Ти, певне, вже бачиш, – пояснював червоний вершник, – що ми не хотіли образити тебе, битися з тобою чи вбити тебе, коли глузували з тебе й жартували. Ми налаштовані на багато важливих справ, на завоювання не тільки Богемії, а й таких дрібних країн, як Австрія, Баварія, Саксонія, Німеччина і цілий світ, а саме: світ задоволень. Ми королі та управителі того господаря, що володіє всіма країнами. І навіть земля йому замала, навіть на зорі й небо він прагне поширити свою владу. Хтось сидить у горах Карконоше і має там своїх людей, хтось у горах коло Саксонії і має там своїх людей, хтось у Баварському лісі і має там своїх людей, хтось на благословенній луці коло Ельби і має там своїх, і всі вони такі, як ми.

      – Одяг, у якому ви ходите, я бачив і в інших країнах, – мовив Вітіко.

      – Не тільки одяг, а й звичаї і традиції та все інше поширені в усьому світі, і ми живемо з усім світом, ми не можемо сидіти за нашою дубовою колодою, щоб вона затінювала нас. Звісно, старі люди розказують, що наш народ колись жив відрубно, був собі сам по собі і не прагнув пориватися назовні, любив пісні й танці, шанував гостинність і обробляв землю. Розум вважали за найбільшу цінність, а присуд, який вирішував суперечку, правив за найдорожчу прикрасу. Тож найвища влада в нашій країні належала не військовому проводу, а судочинцям. Крок вимагав влади в народу, бо його розум був вищий від усіх і він усім міг порадити й допомогти. Напади ззовні просто відбивали. Князь Само в давноминулі часи знищив військо франкського короля Даґоберта в триденній битві під Тоґастбурґом, а військо Людовіка Німецького, що прагнув поневолити чехів, зазнало нечуваної нищівної поразки. А ми не знаємо ані місця битви, ані ім’я чоловіка, що був проводирем нашого народу. Кажуть, тоді були добрі часи, але хтозна, як воно все відбувалося. Старі люди завжди хвалять минувшину і давні часи. Роки, які ближче до нас, були тут у країні теж досить буремні. Чому той чоловік не зберіг краще своє ім’я і чому я не повинен мати змоги шукати і знищувати лихого сусіду, що завдає мук і погрожує, в його країні і чому я не можу нести в серце чужих народів ім’я мого проводиря, щоб його шанували й боялися?

      – Ми зі славою понесемо ім’я нашого народу в найдальші країни, – мовив Вітіко.

      – Що ж, якщо ти нестимеш корогву, тоді ми всі, що тут є, підемо з тобою в будь-яке військо володаря! – вигукнув червоний вершник.

      – Я не нестиму корогви, – заперечив Вітіко, – який-небудь славетний князь Богемії сам скаже, кому її нести.

      – Може, твій Собеслав? – запитав червоний вершник.

      – Може, Собеслав, а може, той, хто буде після нього, – відказав Вітіко.

      – Чому він випустив короля Лотара, коли оточив і розбив його під Хлумецом, і задовольнився тим, що лишився князем Богемії?

      – Він знає, – відповів Вітіко, – і знає, чому обстоює німців, але це не СКАЧАТЬ