Вітіко. Адальберт Штіфтер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ а ваш провідник неоціненний, – похвалив слугу Вітіко.

      – А тепер почастуйтеся трохи і спочиньте, – припросила Вюльфгільта.

      – Шановна пані, я таки почастуюсь, – відповів Вітіко, – а от із відпочинком я не згоден. Подоланий шлях був не такий важкий, щоб потребувати відпочинку, а час змушує мене піти до мого притулку й подбати про коня.

      Вітіко взяв трохи хліба й поїв, потім випив келих вина. Одразу підвівся і сказав Генріхові:

      – А тепер я дякую вам за гостинне прийняття і, якщо трапиться нагода, прийму вас не менш гостинно.

      – Я ще трохи проведу вас, – підвівся Генріх.

      – А вам, шановна пані, – звернувся Вітіко до Вюльфгільти, – я кажу спасибі за вашу турботу і працю.

      – Господь, Вітіко, благословив ваше перебування в нас, і нехай він дасть вам щастя і честь, – побажала жінка.

      Потім Вітіко звернувся до Берти:

      – Бувайте здорові, Берто, і будьте веселі та радісні!

      – І ви, Вітіко, – сказала дівчина. – Щасливої подорожі!

      – Можливо, я ще коли-небудь почую, як ви співаєте, як навідаюсь іншого разу, – мовив Вітіко.

      – Можливо, якщо ви думаєте і співаєте так, як ліс, – заявила дівчина.

      – Це мене тішить, – усміхнувся Вітіко, – бо, хоч і не вмію співати, я думаю так, як ліс.

      Потім уклонився Труді й мовив:

      – Бувайте здорові, і дякую вам за спів, який я почув усупереч вашій волі.

      – Бувайте здорові! – зашарілася дівчина.

      Після цих слів Вітіко приготувався вийти з зали. Глянув ще на Бертин вінок.

      Генріх пішов із Вітіко по дорозі, а потім далі аж до червоної каплиці. Там він сказав:

      – А тепер ми розстанемось. Щасливої вам дороги, а коли знову потрапите в ці краї й побачите білий дім, відвідайте його.

      – Якщо небу буде вгодно, я не промину, – відповів Вітіко.

      – А ми по-дружньому приймемо вас, коли будемо тут, – пообіцяв Генріх.

      – Ще раз дякую, – подякував Вітіко.

      – З Богом! – попрощався Генріх.

      Вони розлучилися, Генріх пішов на північ, Вітіко – на південь. Широкий шлях закінчувався разом із лукою, і Вітіко пішов далі вузенькою стежкою, що привела його до Міхелю. Зайшовши в дім вугляра, він одразу подався до свого коня. Потім усі повечеряли, як і вчора, а згодом Вітіко ліг спочивати в тому самому ліжку.

      Наступного ранку, ще до сходу сонця, Вітіко вже сидів у нижньому вбранні за столом у кімнаті вугляра. Сам вугляр чистив його одяг. Вітіко вряди-годи виходив у дерев’яних черевиках вугляра до стайні, де дбав про коня, потім одягся і поїв разом з усією родиною юшку з молока та борошна.

      – А тепер я дякую вам, добрі люди, за ваше дружнє прийняття, – мовив Вітіко.

      – Коли ваша мати знову пошле до вас мого батька, – попросив вугляр, – то розкажіть йому, що ми приймали вас тут.

      – Розповім, – пообіцяв Вітіко.

      – Від Міхелю далі йде гірська стежка, – розповідав СКАЧАТЬ