Історія русів. Український переклад. Неизвестный автор

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ шкури вилазили, щоб здобути російське дворянство, не гребуючи ніякими засобами, які вже й мову рідну позабували) оцей пристрасний памфлет – історичне нагадування. І хоча сам автор як людина сховавсь у прірві часу, але своє завдання виконати зумів, бо недаремно цією книгою зачитувалися (зачиняючи при цьому двері), її переписувано, плачено великі гроші за копїї – не всі-бо із земляків наших духовно самознищувалися, свідомо і з власного бажання, інколи вони були іграшками в руках могутньої імперської сили і не завжди свою темноту усвідомлювали, були отакими сумними „продуктами часу“ – через здобуту імперську освіту, через суспільну опінію, одне слово – через неймовірний, покладений на рідну землю гніт. Їм затуляли очі, і вони, як отой кріт із байки Г. Сковороди, чесно вважали, що ніякого сонця і світла нема та й не може існувати. І треба було тільки творів-спалахів, як „Історія русів“ чи поезія Тараса Шевченка, щоб чесніші, кращі, розумніші, совістливіші з них збагнули нарешті елементарну істину, висловлену тим-таки Г. Сковородою: „Сліпі очі, коли затулені зіниці“, а щоб прозріти, не треба багато, треба прорубати в своїй темниці вікно, і світло поллється в неї потоком. Однією із гострих сокир, що прорубувала вікно у темниці українського народу, й була славнозвісна „Історія русів“.

      А тепер розгляньмо твір як пам’ятку літературну. Перше, що впадає в очі: „Історія русів“ певною мірою вже втрачає барокову поетику, а певною – її зберігає. На відміну від тоді ж створеного літопису О. Рігельмана, не має просторого описового заголовка, зате супроводжена традиційною передмовою, витриманою в бароковій традиції, – тут викладено (як це робив і літописець С. Величко та й інші творці літописної літератури) головні постулати твору. Потому подаються джерела, критикуються польські та литовські історики за суб’єктивний огляд української історії (таке стосовно польських істориків є і в С. Величка), а також і літописи, українські (критика літописів, правда, інакша, є і у С. Величка). Говориться про „тридцять чотири криваві герці, що були при тому від військ руських супроти поляків та королів їхніх“, – отже, передмову витримано цілком у традиції барокових літописів. Автор перед собою ставить полемічні завдання, а полемічність також одна із ознак історичної барокової прози, що веде свою традицію від полемічної літератури. Зате сама структура не розкладається, як це було у С. Величка чи інших авторів, на розділи за роками, а має характер цільного трактату, побудованого, правда, хронологічно. Така традиція йде від Самовидця, а потім через Г. Граб’янку до „Короткого малоросійського літопису“; на останньому, розвиваючи його й доповнюючи, автор і будує свій твір. Отже, структурно „Історія русів“ таки витримується в поетиці офіційних козацьких літописів у послідовності: Самовидець, Г. Граб’янка, „Короткий малоросійський літопис“, „Опис“ П. Симоновського, „Історія русів“. Стиль твору охудожнений: описовий, метафоричний, динамічний, часом експресивний, полемічно загострений СКАЧАТЬ