Марія Антуанетта. Стефан Цвейг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Він важкий – вона легка, він незграбний – вона гнучка, він тягучий – вона піниста, він тупий і нечулий – вона пломениста й нервова. Не менше відрізнялися їхні душевні світи: він нерішучий – вона хаплива, він тугодум – у неї притьмом зривається «так» чи «ні», він правовірний святенник – вона надто залюблена у світ, він смиренник – вона горда кокетка, він педантичний – вона розвіяна, він ощадливий – вона марнотратна, він надто поважний – вона надміру пустотлива, він ніби важка й глибока підводна течія – вона шум і танок поверхневих хвиль. Йому найліпше на самоті, їй – у бучному й гомінкому товаристві, він із тупим і чисто тваринним удоволенням любить багато їсти й пити міцне вино, вона й не торкається до чарки, їсть мало й похапцем. Його стихія – це сон, її – танок, його світ удень, її – вночі; як місяць і сонце, так і стрілки їхніх живих годинників завше йдуть насупроти одна одної. Об одинадцятій, коли Людовік XVI укладається спати, Марія Антуанетта тільки-но починає по-справжньому мигтіти: сьогодні – в гральному залі, завтра – на балу, щоразу в іншому місці; коли він уранці вже чимало годин відганяє на ловах, вона щойно починає підводитись із ліжка. Ніде, в жодному пункті, не збігаються їхні звички й нахили, в кожного свій розпорядок; власне Марія Антуанетта й Людовік XVI переважну більшість часу вели vie à part[36] і так само (на превеликий жаль Марії Терезії) майже завжди вкладалися lit à part[37].

      Отже, це поганий, незгідливий і сварливий шлюб, що ледве тримається купи? Анітрішечки! Навпаки, цілком мирне, задоволене подружжя, і якби не було на початку чоловічої неспроможності та її вже відомих прикрих наслідків, то навіть цілком щасливе. Для того щоб постали суперечки, обом доконечно мати хоч трохи сили, треба, щоб зітнулися дві волі, зайшла коса на камінь. Але вони обоє – Людовік XVI і Марія Антуанетта – уникають будь-яких суперечок і незгоди, він – від тілесних, а вона – від душевних лінощів. «Мої вподобання не такі, як у короля, – бездумно пише в одному з листів Марія Антуанетта, – він цікавиться лише полюванням і механічною роботою… Погодьтеся, що в кузні я не мала б уже хоч якоїсь грації, Вулканом я там не стала б, а якби стала Венерою, то це було б, певне, ще більше не до серця моєму чоловікові, ніж мої відмінні смаки». Людовіку XVI й справді не до вподоби її галасливі й нестримні втіхи, але в оспалого чоловіка нема ні волі, ні сили, замість показати владу й утрутитись, він лагідно усміхається на її невгавучі веселощі і загалом пишається, що має за дружину таку чарівну й усіма люблену жінку. Наскільки його мляві почуття взагалі спроможні ворушитися, цей прямодушний чоловік по-своєму – тобто незграбно й щиро – цілком відданий своїй гарненькій і куди розумнішій за нього дружині; усвідомлюючи свою неповноцінність, він, щоб не застити їй світла, відступається вбік. А вона трохи і зовсім незлобиво підсміюється над таким зручним чоловіком, бо й собі відчуває до нього якусь жалісливу любов – мов до великого кудлатого сенбернара, котрого можна як завгодно чухати СКАЧАТЬ