Марія Антуанетта. Стефан Цвейг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ глибинним пориванням почуттів. Саме ця ніжна чарівність Марії Антуанетти насамперед прихиляє до неї. Насправді в цієї жінки гарні лише достоту жіночі, пишні попелясто-білі з рудуватим полиском коси, біла й гладенька, мов порцеляна, шкіра, досконалі округлі форми, довершені, немов виточені із слонової кості, делікатні й доглянуті руки – всі пахощі й квіт напіврозпуклої дівочості (знада все ж надто витончена й минуща, щоб її до решти вгадати на портретах).

      Бо навіть кілька майстерних полотен не відбивають саму суть її натури, її найвластивіші вияви. Картини майже завжди відтворюють лише вимушену й застиглу людську позу, а найбільший чар Марії Антуанетти – про це в один голос усі казали – полягав у незрівнянній красі і зграбності її рухів. Лиш у жвавому русі розкривається вроджена гармонійність її тіла; коли, перебираючи гарненькими ніжками, струнка й піднесена, вона простує вуличкою з придворних у дзеркальній залі, коли з податливим кокетством відкинеться у фотелі для розмови, коли шаленим вистрибом немовби злітає по сходах, коли природним і зграбним жестом подає для цілунку білу аж сліпучу руку або ніжно пригорнеться до подруги, – то в її вільних і невимушених рухах відчувається досконала інтуїція жіночого тіла. «Коли вона стоїть, – пише геть сп’янілий, хоча звичайно холодний, англієць Горас Уолпол, – це ніби статуя вроди, а коли йде – сама Грація». І справді, вона їздить верхи і грає в м’яча, немов амазонка. Де лиш береться до гри її звинне й обдароване тіло, там не тільки спритністю, але й чуттєвою звабою вона перевершує найвродливіших жінок свого двору, – і зачарований Уолпол таким милим словом завзято спростовує закид, ніби вона порушила ритм у танці: тут просто музики схибили. І тому свідомим інстинктом – адже секрети своєї краси знає кожна жінка – Марія Антуанетта полюбляє рух. Неспокій – ось її правдивий елемент, натомість сидіти, слухати, дивитися, читати, думати і навіть, в певному розумінні, спати стає для неї нестерпним випробуванням. Тільки б туди-сюди, так і сяк, щось починати і зразу кидати, мерщій братися за нове, щось робити, за щось хапатись – аби не перейматися поважним, аби лиш відчувати, що час не стоїть, аби лиш за ним наздогін, догнати і перегнати його! Довго не їсти, а нашвидку ласувати тістечком, довго не спати, довго не думати, лише далі й далі в мінливому неробстві! Отож двадцять років королювання Марії Антуанетти – це ненастанне крутіння навколо власного «я», відсутність будь-якої зовнішньої чи внутрішньої мети, цілковита їзда впорожні і в людському, і в політичному розумінні.

      Ця невпинність – аби не стати й не озирнутися, – марнування великої, проте хибно повернутої сили – саме те, на що так гірко нарікає мати Марії Антуанетти. Давно навчившись розпізнавати людей, вона достеменно знає, що це обдароване від природи й натхненне дівча може здобутись на незмірно гідніші вчинки. Марії Антуанетті було б досить тільки захотіти бути такою, якою, по суті, вона є, і була б із неї велична й могутня королева, та, на СКАЧАТЬ