Марія Антуанетта. Стефан Цвейг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ чесним і здоровим глуздом; скоро лиш йому вдасться щасливо побороти свій нервовий страх, як стає він цілком нормальний. Загалом, замість говорити, йому ліпше читати й писати, адже книжки спокійні й нікуди не підганяють. Людовік XVI (мабуть, не повірять цьому) залюбки й багато читає, добре знає історію й географію, невпинно вдосконалює свою англійську й латину – тут йому у великій пригоді цупка і надійна пам’ять. У його паперах і записниках бездоганний лад; щовечора своїм охайним, круглим, ясним, майже каліграфічним почерком він занотовує в щоденнику всю жалюгідну пісняву свого життя («забив шість оленів», «мене пронесло») – і ви до краю вражені тією простодушністю, з якою він недобачив усі важливі історичні події. Загалом це типовий образ пересічного, несамостійного розуму, призначеного природою якомусь ревному митникові чи канцеляристу, розрахованого на чисто механічну, підпорядковану роботу подалі від виру подій, – розуму, що годився б усім і скрізь, але тільки не володарю.

      Але справжнє нещастя Людовіка XVI в тому, що в нього мовби свинцева кров. Щось липке й важке замулює йому жили, його все обтяжує, щиро чим-небудь перейнявшись, він, аби щось зробити, подумати чи навіть просто відчути, незмінно мусить долати невидимий опір, якусь дивну оспалість. Його нерви, мов зіжмакана ґумова стрічка, не тужавіють, не напружуються й не бринять, у них нема іскряної електрики. Ця вроджена нервова нечутливість позбавила Людовіка XVI будь-яких сильних поривів чуття: любові (в духовному й у фізіологічному розумінні), радощів, утіхи, боязні, болю, страху – всі ці чуттєві елементи не проходять крізь слонову шкуру його незворушливості, і ніколи ніяка смертельна небезпека не розбуркала його летаргії. Коли революціонери штурмували Тюїльрі, його серце нітрішки не забилося частіше, навіть у ніч перед гільйотиною не впали дві підпори його гаразду – апетит і сон. Навіть коли йому до грудей приставляли пістолета, цей чоловік не блід, у його бляклих очах ніколи не спалахував гнів, він нічого не боявся, зате й не переймався нічим. Тільки найгрубші зусилля – біля ковадла й на ловах – принаймні зовні розворушують його тіло; все ніжне, витончене, граційне, отже, мистецтво, музика й танець, узагалі недоступні його душевному світові; жодна муза і жоден бог, навіть сам Ерос не збурюють йому почуттів. За двадцять років Людовік XVI не пожадав ніякої іншої жінки, крім тієї, що йому дав за дружину дідусь, із нею він щасливий і вдоволений, як удоволений, зрештою, всім, маючи просто дратливу відсутність усяких потреб. А доля ж підступна, мов диявол, і саме від такої тупої і млявої тваринної натури вимагає найважливіших історичних рішень усього сторіччя, і вона турнула цього чистого споглядальника в найжахливішу всесвітню катастрофу. Бо саме там, де слід братися до діла й напружити волю для оборони чи нападу, цей фізично дужий чоловік ставав жалюгідним і недолугим: для Людовіка XVI кожне рішення обертається найстрахітнішим збентеженням. Він може лише подаватися, робити тільки те, чого прагнуть інші, а сам же волів би мати спокійнющий СКАЧАТЬ