Марія Терезія. Її гнітять лихі передчуття, за тридцять утомливих років урядування вона вже знає тягар корони, а як мати знає вади і слабості своєї доньки. Їй щиро хотілось, щоб це легкодумне й нестримне створіння ще й далі не сходило на трон, щоб хоч трохи дозріло, поки вже зможе опиратися спокусам марнотратства. Важко та тяжко на серці в старої жінки, її пригнічують лихі передчуття. «Я цим страшенно вражена, – отримавши вістку, пише вона до свого вірного посла, – і ще дужче непокоюся за долю своєї дочки, яка може бути або дуже доброю, або ж украй нещасливою. Знаючи короля, міністрів і становище держави, я не можу бути спокійна, а вона така ще молода! Вона ніколи не тяглася до чогось поважного і не буде цього робити або ж навряд чи буде». Дочці на її сповнене гордістю послання вона теж відповідає сумом: «Не хочу тебе вітати з твоїм новим достоїнством, воно задорого куплене і буде ще дорожчим, якщо ти надалі зречешся вести те саме спокійне і невинне життя, яким жила три роки завдяки добрості й ласці милостивого батька і яке привернуло до вас народну любов і схвалення. У вашім теперішнім становищі це вже значна перевага, але намагайтеся її зберегти й уміло вжити на добро королю та державі. Ви обоє ще надто молоді, а тягар величезний – через те я стривожена, тому так непокоюсь… Єдине, що я можу тепер вам порадити, це не кваптеся, на все дивіться власними очима, нічого не міняйте, хай усе розвивається саме, інакше постануть нескінченні інтриги та хаос і ви, мої любі діти, вскочите в таку халепу, що навряд чи вам удасться з неї вибратись». Здалеку, з височіні набутих за довгі роки спостережень і знань досвідчена володарка набагато ясніше провиділа непевне становище Франції, ніж її діти зблизька; насамперед вона всім святим закликає обох жити в мирі із Австрією, отже, зберегти мир у цілому світі. «Щоб обидві наші держави зробили в себе лад, їм потрібен самий тільки мир. Якщо ми й далі житимем у злагоді, то нашим дітям ніхто не перешкодить і Європа втішиться спокоєм і щастям. Щасливі будуть не тільки наші народи, а й решта». Та найсуворіше вона застерігає доньку від легковажності й потягу до втіх: «За це я боюся найдужче. Тобі вкрай потрібно пройнятися чимось поважним і насамперед стерегтися марнотратства. Найважливіше, щоб після втішного початку, який перевершив усі наші сподівання, й далі пішло все гаразд і ви були щасливі, давши щастя й народові».
Перейнявшись тривогою матері, Марія Антуанетта знай роздає обіцянки. Визнає свою нехіть до серйозного діла і присягає виправитись. Але серце старої жінки й далі віщувало недобре, не вщухала тривога. Вона не вірила, що корона принесе їм щастя, не вірила в щасливу долю своєї дочки. Й поки заздрісний світ вітав Марію Антуанетту, стара мати гірко зітхає в листі до свого вірного посла: «Гадаю, що її найкраща пора вже минулась».
Портрет королівського подружжя
У перші тижні після сходження на трон нового короля гравери, художники, різьбярі й карбувальники скрізь і завжди мають повні руки роботи. Тож і у Франції мерщій поприбирали зображення
СКАЧАТЬ
