Марія Антуанетта. Стефан Цвейг
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Марія Антуанетта - Стефан Цвейг страница 17

Название: Марія Антуанетта

Автор: Стефан Цвейг

Издательство: Фолио

Жанр: Зарубежная классика

Серия:

isbn: 978-966-03-7706-6

isbn:

СКАЧАТЬ до неї. Бо ж мало, що ця «petite rousse»[25] (так у безсилій люті вона зве Марію Антуанетту), це мале й дурне шістнадцятирічне курча, що по-французьки до ладу й говорити не вміє, що не може доконати такої сміховинної дрібниці – зробити мужем власного чоловіка, – мало, що ця не по волі незайманка все копилить губи і без ножа її ріже перед очима цілого двору, вона навіть насмілилась цілком відкрито й безсоромно глузувати з неї, глузувати з наймогутнішої жінки при дворі – ні, так воно не минеться!

      В цьому майже гомерівському двобої право безперечно й непохитно стоїть на боці Марії Антуанетти. В неї вище становище, їй зовсім нема потреби щось казати тій «дамі», бо ж попри всі полиски семимільйонних діамантів на грудях графиня стоїть набагато нижче спадкоємиці трону. Але Дюбаррі підпирає реальна влада, вона цупко тримає короля в руках. Уже скотившись на найнижчі щаблі морального падіння, цілком збайдужівши до держави, родини, підданих і світу, бундючний цинік – après moi le déluge[26], – Людовік XV прагне лише спокою й утіх. Занедбавши все, він анітрохи не журиться звичайністю на своєму дворі, добре знаючи, що мусив би тоді починати з себе. Він уже й так довго правив, у ці останні роки він хоче жити, жити тільки для себе, а по ньому все довколишнє нехай хоч западеться. І як же збаламутив його спокій цей раптовий і прикрий спалах жіночої війни! Дотримуючись епікурейських засад, він волів би нікуди не втручатись. Та Дюбаррі щодня йому туркає, що не дасть себе так ганьбити отій недорослій штучці, не дасть глузувати з себе перед цілим двором, що він мусить оборонити її, підняти її честь, а заразом і власну. Зрештою королю набридли ці крики і плачі, він викликає пані де Ноай, старшу фрейліну Марії Антуанетти, щоб таки дізнатися, звідки той вітер віє. Спершу він тільки вихваляє і славить онукову дружину. Але мало-помалу вплітає всілякі зауваження: на його думку, дофіна дозволяє собі трохи вільно розводитись про те, що бачить, і годилося б звернути на це її увагу, бо у вузькому родинному колі така поведінка може мати вкрай прикрі наслідки. Цю засторогу фрейліна враз переказала (чого й сподівалися від неї) Марії Антуанетті, та розповіла тітонькам і Вермонові, він, зрештою, австрійському послові Мерсі, а той, звичайно, на смерть перелякавшись, – що ж буде з альянсом! – мерщій відсилає посланця до Відня, написавши про все імператриці.

      Ну й прикра ситуація для побожної, надміру правовірної Марії Терезії! У Відні її славетний комітет звичайності таких-от дам безжально шмагає батогами й запроторює до виправних закладів – і невже вона звелить своїй дочці виявляти люб’язність тій особі? З другого боку, хіба ж можна їй ставати проти короля? У змученій материній душі затято засперечалися сувора католичка й політик. Зрештою давня і вправна дипломатка ухилилась від рішення, зіпхнувши всю справу на державну канцелярію. Доньці сама нічого не пише, а своєму міністрові Кауніцу звеліла скласти рескрипт для Мерсі, доручивши тому залагодити цей політичний СКАЧАТЬ



<p>25</p>

Мала рудуля (франц.).

<p>26</p>

По мені хоч потоп (франц.).