Париж для самотніх та інші історії (збірник). Джоджо Мойєс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Вона думає про те, щоб відправити стейк назад, але їй не хочеться зчиняти галас, тим паче з її знанням французької.

      А взагалі на смак дуже навіть нічого. Картопля хрустка, золотава, гаряча, а зелений салат дивовижний. Вона з’їдає все до останньої крихти, дивуючись своєму апетиту. До неї підходить офіціант, він усміхається, помічаючи її задоволене обличчя.

      – Ну як, смачно?

      – Дивовижно! – відповідає вона. – Дякую, е-е-е… merci[6].

      Він киває й доливає вино в келих. Вона тягнеться за келихом і якимось чином перекидає червоне вино на білий фартух і туфлі офіціанта, на яких миттю починають розпливатися багряні плями.

      – Ой, пробачте заради Бога! – вона з жахом прикриває рота руками.

      Він утомлено зітхає й витирає вино.

      – Нічого страшного, дрібниці. Таке часто буває.

      Він усміхається й зникає.

      Нелл червоніє й дістає із сумочки записник, щоб хоча б чимось себе зайняти. Вона швидко гортає сторінки з переліком паризьких пам’яток і витріщається на білу сторінку, доки не переконується, що на неї ніхто не дивиться.

      «Живи секундою», – пише вона на чистій сторінці й двічі підкреслює записане. Колись вона бачила таке в журналі.

      Вона дивиться на годинник. За чверть десята. Ще приблизно 39 600 секунд, і вона зможе сісти в потяг і назавжди забути про ці вихідні.

* * *

      Коли Нелл повертається в готель, француженка все ще стоїть за стійкою реєстрації. Звісно, вона там. Вона посуває ключі Нелл.

      – Інша пані ще не повернулася, – говорить вона, промовляючи «інша» як «інгша». – Якщо вона повернеться до кінця моєї зміни, я перекажу, що ви в номері.

      Нелл дякує й підіймається нагору.

      Вона відкручує воду й стає під душ, намагаючись змити із себе розчарування дня. Нарешті о пів на одинадцяту вона лягає в ліжко й бере зі столика якийсь французький журнал. Вона не розуміє, що там написано, але книги із собою Нелл не брала. Адже зовсім не планувала проводити час за читанням.

      Нарешті об одинадцятій вона вимикає світло й лежить у темряві, прислухаючись до мопедів, що зі скрипом проїжджають вузенькими вуличками, і сміху життєрадісних французів, які повертаються додому. Вона почувається чужою на цьому святі життя.

      На очі навертаються сльози, їй хочеться зателефонувати дівчатам і розповісти про те, що сталося. Але вона поки що не готова вислуховувати слова співчуття. Вона не дозволяє собі думати про Піта й про те, що він її покинув. Вона намагається не уявляти маминого обличчя, коли та дізнається правду про романтичні вихідні в Парижі.

      А тоді двері відчиняються. І вмикається світло.

      – Очам своїм не вірю. – Посеред номера стоїть американка, обличчя червоне від алкоголю, на плечах великий бузковий шарф. – Я сподівалася, до мого повернення вас уже тут не буде.

      – Я також, – відповідає Нелл, натягуючи ковдру на голову. – Вимкніть, будь ласка, світло, якщо вам, звісно, не СКАЧАТЬ