Протистояння. Том 2. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

      – Люсі, я люблю тебе так, як тільки можу.

      – Я знаю, – сказала вона та стомлено всміхнулася. – Знаю, Ларрі.

      Він обійняв її, і цього разу вона не скинула його руку. Вони повернулися до табору разом, сором’язливо покохалися та заснули.

      Наче кішка вночі, Надін прокинулася двадцять хвилин по тому, як Ларрі з Люсі повернулися до табору, і за десять хвилин по тому, як вони полюбилися та поснули.

      У її венах шумів переляк.

      «Хтось хоче мене», – подумала вона, дослухаючись до того, як стишується колотнеча в грудях. Широко розплющеними, сповненими темряви очима вона дивилася вгору, на небо, покреслене чорним гіллям в’яза. «Так. Хтось хоче мене. Це правда».

      «Але ж він такий… такий холодний».

      Батьки та брат Надін загинули в автомобільній катастрофі, коли їй було шість років, – того дня вона не поїхала з ними провідати дядька з тіткою, а натомість лишилася погратися з другом, що жив на їхній вулиці. Все одно брата вони любили більше, це вона пам’ятала. Бо брат був не малим безбатченком, якого вкрали з колиски сиротинцю у чотири з половиною місяці – не таким, як вона. Його походження було зрозуміле. Адже він був – фанфари, будь ласка, – Їхнім Власним Дитям. А Надін завжди й навіки належала тільки Надін. Вона була дитям землі.

      Після нещасного випадку вона перебралася до дядька з тіткою, бо вони були єдиними родичами. Жили вони в Білих горах східного Нью-Гемпширу. Їй пригадалося, як на восьмий день народження вони возили її покататися на фунікулері до гори Вашингтон – від височини в неї пішла кров носом, і вони розізлилися. Тітка з дядьком були застарими – коли їй виповнилося шістнадцять, вони вже підбиралися до шостого десятка. Того ж року, у ніч вина, коли мрії конденсувалися з чистого повітря, наче молоко сутінкових фантазій, вона прудко мчала блискучою від роси травою. То була ніч кохання. І якби хлопець упіймав її, вона віддала б йому всі нагороди, які тільки мала… та чи не байдуже, піймав він її чи ні? Вони бігли, і хіба ж це не найголовніше?

      Та він її не піймав. На місяць наповзла хмара. Роса зробилася липкою, неприємною, лячною. Смак вина в роті зробився гіркуватим, наелектризованим. Сталася якась метаморфоза, і в неї з’явилося відчуття, що варто, необхідно зачекати.

      І де ж він, її суджений, її загадковий наречений? Якими вулицями, якими дорогами, якими вулицями стукають його чоботи, єднаючись тим стуком із ламким, коктейльним дзенькотом, що розбиває світ на акуратні й раціональні скалки? Які холодні вітри належать йому? Скільки динамітних шашок у його затертому рюкзаку? Хто скаже, як звали його в шістнадцять років? Скільки років йому, скільки віків? Де його дім? Що за мати притискала його до грудей? Надін була певна лише того, що й він сирота і що його час наближався. Він гуляв дорогами, які ще не проторували, й однією ногою вона була вже там. Перехрестя, на якому вони зустрінуться, лежало попереду. Він був американцем, це вона знала, – чоловіком, який любитиме молоко та яблучні пироги; чоловіком, якому будуть до смаку СКАЧАТЬ