Протистояння. Том 2. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ готельних дверей із гуркотом розчахнулися. До них полинули відчайдушні, перелякані крики. Натовп охнув.

      Сходинками спускалася група з дев’яти осіб. По центру – Гектор Дроґен. Він борсався, наче тигр у тенетах. Обличчя в Гека було смертельно блідим, за винятком двох гарячково-червоних плям на вилицях. Усеньким його тілом стікали ріки поту. Він був голісіньким, мов щойно на світ народився. Його тримало п’ятеро чоловіків. Серед них був і Козирний Туз. А Гек іще кпив з його прізвиська…

      – Тузе! – тараторив Гектор. – Гей, Тузе, що скажеш? Не поможеш друзяці? Мужик, скажи їм, хай перестануть! Я злізу з того лайна, Богом клянуся, – жодних понюшок! Що скажеш? Ну, поможи трошки! Тузе, будь ласочка!

      Козирний Туз не озвався, а лише сильніше вхопився за хвицьливу руку їхнього бранця. Цього було достатньо. Гектор Дроґен знову заверещав. Його безжально протягли до фонтана.

      Позаду них ішли троє: Білюк Горґан із великим саквояжем, чоловік на ім’я Рой Гупс із драбиною, і лисий Моргун Морґан (у нього постійно сіпались очі) з планшеткою – у затискачі був листок із друкованим текстом. Вони ступали врочисто, як плакальники на похоронах.

      Гека підволокли до хреста. Нещасний випромінював жаский жовтий сморід страху. Він закотив очі, і показалися брудно-білі білки – наче в коня, якого кинули надворі під час бурі.

      – Гей, Сміттєбачку, – прохрипів Гек, коли Рой Гупс заходився прилаштовувати позаду нього драбину. – Чуваче-Сміттєбаче. Друзяко, скажи їм, хай облишать ці забавки. Скажи їм, що я зіскочу. Скажи їм, що такий переляк ліпший од усіх їбучих лікарень. Скажи їм, мужик.

      Сміттєбак утупив погляд у землю. Коли він нагнув шию, чорний камінь вивалився з сорочки й повиснув перед його носом. Червоне око наче дивилося на нього, зазирало в саму душу.

      – Я тебе не знаю, – промимрив Сміттєбак.

      Краєм ока він побачив Білюка – той стояв на коліні, затиснувши в куті рота цигарку й замруживши ліве око проти диму. Він відкрив саквояж. Дістав гострі дерев’яні цвяхи. Переляканому Чуваку-Сміттєбаку вони здалися завбільшки з кілки, якими припинають намети. Білюк розклав цвяхи на траві, а тоді дістав із саквояжа велику дерев’яну киянку.

      Попри жебоніння натовпу, слова Чувака-Сміттєбака пробилися крізь панічний дурман, що вкутав розум Гектора Дроґена.

      – Як це – не знаєш?! – дико загорлав він. – Ми ж снідали разом тільки два дні тому! Ти ще цього малого назвав містером Тузіком! Як це – не знаєш, ти, сцикло брехливе?!

      – Геть не знаю, – повторив Сміттєбак, цього разу чіткіше.

      І він відчув щось дуже близьке до полегкості. Перед собою він бачив лише незнайомця. Незнайомця, який дещо скидався на Карлі Єйтса. Його рука потягнулася до каменя та обкрутила його пальцями. Його прохолода надала впевненості.

      – Брехло! – крикнув Гек.

      Він знову заборсався, щосили працюючи м’язами, і його оголеними грудьми й руками заструменів піт.

      – Брехло! СКАЧАТЬ