Господь симпатизує аутсайдерам (збірник). Сергій Жадан
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Господь симпатизує аутсайдерам (збірник) - Сергій Жадан страница 19

Название: Господь симпатизує аутсайдерам (збірник)

Автор: Сергій Жадан

Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»

Жанр: Поэзия

Серия:

isbn: 978-966-14-942-50,978-966-14-9422-9,978-966-14-9200-3

isbn:

СКАЧАТЬ тримай при собі свою віру,

      свою любов і свою упертість.

      Спаситель – він не зважає на шкіру,

      він зважає на солідарність і чесність.

      Спаситель дбає про коріння й листя,

      Спаситель рухає череди й хмари,

      щоби ми з тобою не загубилися,

      міняючи гостели й вуличні бари.

      Він спиняє смарагдову кров у венах,

      врівноважує всі виробничі тарифи,

      і тютюн йому залягає в легенях

      і росте собі, як коралові рифи.

      І все є так, як повинно бути.

      Все трапляється, і все буває.

      І серце його нас щоранку будить,

      підтримує, змучує,

      убиває.

      «І що це була за осінь, з утечами та кредитами…»

      І що це була за осінь, з утечами та кредитами:

      зупинки у різних норах і переїзди по тому,

      дзвінки з чужих телефонів, що були настільки убитими,

      аж помирали в руках від виснаження та перевтоми.

      Але вона мовчки дивилася, наче дійсно втішалася

      усім випадковим будинкам з дахами холодними.

      І навіть коли можна було піти – вона залишалася,

      і навіть коли можна було залишитись –

      вона виходила.

      На ніч вона читала мені церковні збірники,

      оскільки ми й не мали тоді особливого вибору:

      про всі ці дива святого Антонія,

      які мені видавались спірними,

      там, де він виходить на берег

      і проповідує перед рибою,

      розповідає рибам про те, що всіх нас об’єднує:

      про чорний папір повітря,

      на якому вже все написано,

      про страх, який ми долаємо,

      про сни, що стають об’ємними,

      наповнюючись нашим диханням,

      нашим голосом

      і нашими рисами.

      Розповідає про вітер під шкірою,

      який робить нас витривалими,

      про жіноче довге волосся, до якого прив’язуєшся,

      про глибокі проточні водойми, в яких не варто рибалити,

      аби не виловити птахів із рваними м’язами.

      Стоїть і говорить рибам,

      не маючи ні втоми, ні голоду,

      про ненадійність тонких плавників,

      якими вони тут рухають.

      І риби слухають його,

      вистромивши з води свої голови.

      Задихаються, але слухають.

      «Глибокі подвір’я, на яких уночі не чути нікого…»

      Глибокі подвір’я, на яких уночі не чути нікого,

      лише яблука падають в жорстку траву, пробиваючи листя.

      Жінки у вересні чутливі, наче пальці сліпого,

      наче в кожній із них ще один голос

      прокинувся і оселився,

      і озивається тепер до мене, і говорить зі мною,

      пояснює мені речі – таємні та очевидні:

      що навіть вода у вересні темною стає і мутною,

      пам’ятаючи все, що з нею трапилося в липні;

      що у вересні жіноче дихання гріє, ніби каміння,

      прикладаєш його до горла, аби спинити застуду,

      що в жінок СКАЧАТЬ