Господь симпатизує аутсайдерам (збірник). Сергій Жадан

Чтение книги онлайн.

      Завжди повертатись на ці пагорби й ріки,

      де при брамах стоять митарі й охоронці.

      Євангелісти в церквах тут мають такі темні лики,

      ніби цілими днями збирають виноград на сонці.

      Чоловіки тут носять на собі стільки золота,

      що смерті незручно забирати їх із собою.

      А жінок уночі торкає чорна гризота,

      і вони малюють очі фарбою голубою.

      Діти тут змалку вивчають такі небезпечні ремесла,

      що, виростаючи, так і лишаються безробітними.

      Кожна війна для них як манна небесна,

      і загиблих героїв завжди прикрашають квітами.

      Фури з Півдня ввозять до міста заразу.

      Опівночі жебраки підраховують втрати.

      І все, що мені випадає кожного разу, –

      всіх пам’ятати й завжди сюди повертатись.

      Говорити собі:

      ось осінь – ще не помітна.

      Ось вечірні дерева, мов полкові знамена.

      Ось її темний будинок, ось її вікна.

      Можливо, вона чекає.

      Можливо, навіть на мене.

      Ми приїхали поночі, рухаючись крізь пітьму

      караваном із трьох позашляховиків,

      обійшли перевал, що лежав у густому диму

      і прострілювався одним із піхотних полків.

      На подвір’ї було вже чути сусідів та їхню рідню,

      і в морозне повітря здіймалася анаша,

      і похмурі бійці грілися коло вогню,

      набиваючи навчено запасні ріжки з калаша.

      У кімнаті стояли жінки – юні й старі.

      Щойно ми увійшли, вони відступили вбік

      і тримали в руках військові тяжкі ліхтарі,

      розганяючи тіні з вилиць і темних повік.

      Капітан промовив: «Маріє, усі шляхи,

      що вели сюди, всі дороги й стежки

      нині світяться в темряві, й втомлені пастухи

      ними вперто бредуть, переносячи ковдри й мішки.

      Всі потоки, Маріє, всі узбережжя морів,

      перестуджені, мовби горла малих дітей,

      нині срібно горять, і навіть сузір’я вгорі

      загусають повільно відлунням добрих вістей.

      Твій малий, коли виросте, знатиме всі слова,

      що лише існують, він зможе назвати все,

      в ньому буде наша печаль і наша злість больова,

      що заводить нас, єднає нас і несе.

      Його будуть слухати звірі, птахи і вужі,

      йому стане любові, щоби завжди стерегти

      перехоплені нами колони та вантажі,

      контрольовані нами долини, висоти й мости.

      Адже доки діти народжуються від нас,

      доки вони ростуть на нашій землі,

      доти є кому битись за кожну з пристріляних трас,

      доти є ким поповнити лави – невтомні й злі.

      Доки духи й померлі приходять до нас сюди,

      нас не стримає жоден Спаситель і жоден СКАЧАТЬ