Синій зошит. Мирослав Дочинець
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Синій зошит - Мирослав Дочинець страница 2

СКАЧАТЬ і морів. Нашого на сій землі тілько, кілько ми забагнемо. Кілько можемо понести і принести до нашого останнього земного наділу під тином вічности.

      «Розум – не головне», – казав мені один розумний чоловік. Із часом я серцем збагнув його примовку. По правді, розум може бути холодний і хибний, а от серце треба мати розумне.

      Вір у те, що говориш, – і тобі теж віритимуть.

      Вітай, плекай свої маленькі перемоги. Помітиш, що їх буде більше, якщо будеш за них дякувати, примовляючи: «Я дістаю більше, ніж очікую».

      Дуже важливо для власної цілісности – дозволяти й иншим зокола бути собою.

      Любити – з сього все починається. І цим звершується. Любити себе, любити людей, любити життя, любити Бога.

      Кожен день відкриє щось нове, радісне й цікаве, якщо будеш його стрічати й проводжати з думкою: «Сьогодні чудесний день, а завтра буде ще ліпший».

      Почувайся повсюдно і завжди в безпеці. Любов до себе і до Бога оберігає тебе.

      Їж рибу – і пливтимеш довго. І запливеш далеко.

      Не поривайся врятувати весь світ. Передусім рятуй одну голову – свою.

      Ти господар своїх слів доти, поки їх не виповів. А коли виповів – то вже вони твої господарі. Міркуй добре!

      Шаную тих, котрі завжди і на все мають свою відповідь. Коротку і однозначну. Може, вона не завжди вірна, не така глибока й мудра, зате – своя. То люди ясного взору. Не затуманеного помисливістю душі, болісними сумнівами і чужими віяннями. Таким людям простіше і легше живеться. І тим, хто біля них, – також.

      Хоча іноді погляди й міняються, то є звична річ. Звісно, людина – не зяблик, що лише одну пісню знає.

      Чомусь люди люблять поразницьку приповідку: «Добре там, де нас немає». Вір у те, що добре там, де ти є, – і так воно й буде.

      А ще люди гадають, що «судити» – від слова «судьба». Мовляв, хтось чи щось судить нас чи, вірніше, – судить нам. І коли щось не виходить, ми кажемо: «Не судилося». Такий у нас забобонний розсудок.

      Чиніть, як зранені звірі: зализуйте рани. Великі й малі. Не залишайте їх кровоточити й гнити. Зализуйте рани душі, обходячи й вириваючи з серця жала кривди, як тернини.

      Тернини зловорожого світу.

      Нива душі і Дім душі

      Щастя приходить і відходить, як сонячна година. А радість – її добувати треба. Вона як насінина, яку належить зрощувати, поливати, полоти, леліяти. Се – безнастанна робота на Ниві душі.

      Головна наша земна праця.

      Любов має чотири барви, чотири сходини, чотири зрілости. Спершу – увага, потім – вибір, відтак – досягнення,і нарешті, – служіння. Тими ступенями зросту ми піднімаємося від захоплення, через любування, сласність, кохання, – до Любови.

      До головного свого Дому душі.

      Виходь СКАЧАТЬ