Талісман. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

      Але його очі стали жовтими.

      Годі вже! Не стали!

      От тільки було в ньому щось таке, що змусило Джека пригадати подію, яка трапилася, щойно він прийшов до міста… яка трапилася в темряві.

      Товстун, що обізвав Джека гівнюком, відсахнувся від сухореброго чоловіка в «лівайсах» і чистій білій футболці. Рендольф Скотт рушив до Джека. Його великі жилаві руки хиталися з боків.

      Його очі виблискували крижаною блакиттю… а тоді почали мінітися, вкриватися плямами, світлішати.

      – Малий, – мовив той, і Джек з незграбним поспіхом кинувся навтьоки, прочиняючи дупою двостулкові двері. Тепер йому було абсолютно байдуже, кого він там збивав.

      Гамір оглушив його. Кенні Роджерс[88] жваво горлав віншувальну пісню якомусь типу на ім’я Рубен Джеймс. «Ти був з тих, хто другу щоку підставля – й удару ЖДЕ, – заявляв Кенні залі похмурих п’яниць, які ледь стояли на ногах, – і казав, що для смиренних кращий світ ГРЯДЕ!» Серед усіх присутніх Джек не бачив нікого особливо смиренного. «Пацани з долини Дженні» поверталися на сцену й знову бралися за інструменти. Усі вони, крім стіл-гітариста, виглядали п’яними та збентеженими… можливо, навіть не розуміли, де перебувають. А від стіл-гітариста віяло тільки нудьгою.

      Ліворуч від Джека якась жінка жваво теревенила по телефону-автомату: Джек нізащо у світі не торкався би його, якби міг, навіть за тисячу доларів. Доки вона тріскотіла, п’яний супутник мацав її та запхав руки в напіврозстібнуту ковбойку[89]. На великому танцмайданчику човгали та вовтузилися близько сімдесяти пар, які, не надто зважаючи на бадьорий темп співаної пісні, просто тулилися одне до одного та обіймалися: руки мацали сідниці, губи зливалися воєдино, піт стікав щоками і лишав великі кола під пахвами.

      – Ну слава тобі Госпаді, – сказала Лорі й відчинила для нього дверцята збоку від бару.

      Смоукі вже був на півдорозі до них, ставлячи на візок Ґлорії джин-тонік, горілку-сауер[90] та коктейль «Чорний росіянин», єдиний конкурент пива на звання «Напій міста Оутлі».

      Джек побачив, як Рендольф Скотт вийшов крізь двостулкові двері. Він зиркнув на Джека, і його блакитні очі вкотре перехопили погляд хлопчика. Він ледь кивнув, ніби хотів сказати: «Ми ще поговоримо. Таксссс серрр. Може, ми поговоримо про те, що могло чи не могло трапитися в тунелі Оутлі. Або про батоги з телячої шкіри. Чи про хворих матерів. Може, ми поговоримо про те, що ти сидітимеш в окрузі Дженесі ще довго-довго… може, аж доки ти сам не перетворишся на стариганя, що плаче над магазинним візком. Як гадаєш, Джекі?»

      Джек здригнувся.

      Рендольф Скотт посміхнувся, ніби він міг бачити те тремтіння… або відчути його. А тоді він пішов геть від натовпу й задушливого повітря.

      Уже за мить тонкі, але сильні пальці Смоукі вчепилися Джекові в плече: вони шукали найболючіше місце і, як завжди, знайшли його. Ті пальці були СКАЧАТЬ