Талісман. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ пофарбовано в огидний бірюзовий колір. За кермом сидів Спіді.

      Він повернув до бордюру, розігнав двигун на повну (Гум! Гум! Гум-гум-гум!), а тоді приспав його (Хаххххххх…). Негр швидко вистрибнув із кабіни.

      – З тобою все гаразд, Джеку?

      Джек простягнув пляшку Спіді.

      – Твій магічний сік – справжня погань, – мляво сказав хлопчик.

      Спіді ображено глянув на нього… а тоді всміхнувся.

      – А хто тобі сказав, що мікстура неодмінно має бути смачною, Джеку-Мандрівнику?

      – Мабуть, ніхто, – відповів Джек. Він відчував, що сили – повільно, у міру того як минає нудотне відчуття дезорієнтації, повертаються до нього.

      – Тепер ти віриш мені, Джеку?

      Хлопчик кивнув.

      – Ні! Так не піде. Скажи це вголос.

      – Території. Вони існують. Вони справжні. Я бачив… пташку… – Тут він замовк і весь затремтів.

      – Яку ще пташку? – різко перепитав Спіді.

      – Чайку! Величезну, чорти б її забрали, чайку. – Джек затряс головою. – Ти просто не повіриш у це. – Він замислився, а тоді додав: – Ні, ти якраз повіриш. Інші навряд чи, а от ти – повіриш.

      – Вона говорила? Багато з них там уміють це. Говорять переважно безмозкі. І деякі з їхніх балачок мають сенс… але вони злі та майже завжди брешуть.

      Джек кивав. Коли він слухав Спіді, який розповідав про всі ці речі так, наче вони були абсолютно зрозумілими та логічними, йому ставало легше.

      – Та, гадаю, говорила. Але це було як… – він добряче замислився. – У Лос-Анджелесі, у школі, куди ми з Річардом ходили, був хлопчик на ім’я Брендон Левіс. У нього був якийсь дефект вимови, і коли він говорив, ми заледве його розуміли. Пташка була така сама. Але я знаю, що вона сказала. Вона сказала, що моя мама вмирає.

      Спіді обняв Джека за плечі, і вони трохи посиділи на бордюрі, не зронивши ані слова. Худезний і блідий портьє «Альгамбри», що постійно підозрював усіх живих істот на планеті, вийшов на вулицю з великою пачкою конвертів. Спіді та Джек спостерігали, як він іде до рогу Аркадія-авеню та Біч-Драйв, щоб опустити листи в поштову скриньку. Чоловік повернувся, пильно зиркнув на Джека та Спіді, а тоді вийшов на головну дорогу до «Альгамбри». Маківка його голови ледь виднілася над густим прямокутним живоплотом.

      Виразно почулося, як відчинилися і зачинилися масивні вхідні двері, і Джека вразила осіння спустошеність цього місця. Дикі, безлюдні вулички. Довгий пляж із порожніми цукрово-білими дюнами. Порожній парк розваг зі схованими під брезентом вагончиками «американських гірок» і зачиненими на замок кіосками. Йому спало на думку, що, можливо, мати привезла його сюди, щоб показати, який він – край світу.

      Спіді закинув голову та заспівав своїм чистим, мелодійним голосом:

      – Добре я награвся… у містечку цьому… гарно було тут… літо вже згасає і сніги грядуть… і сніги грядуть, так, я відчуваю… мандри мене ждуть…[40].

СКАЧАТЬ