Талісман. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Сойєр безцільно роззирнувся на осонні, роздивляючись безлюдні алеї та атракціони парку. Він жахнувся ще більше. А раптом зі Спіді щось трапилося? Це неможливо, але що, як дядько Морґан дізнався про Спіді (дізнався, власне, що?) і… Джек подумки побачив фургон «Дике Дитя», що вилітає з-за рогу, перемикаючи передачі, аби набрати швидкість.

      Він змусив себе поворухнутися, заледве розуміючи, куди йому зараз іти. Крізь призму панічного затьмарення свідомості він бачив, як дядько Морґан біг повз криві дзеркала, перетворений їхньою силою на низку жахливих і потворних фігур. На його лисому лобі виросли роги, між м’ясистими плечима з’явився горб, а широкі пальці обернулися на лопати. Джек різко розвернувся і збагнув, що рухається до чудернацької споруди майже круглої форми, оббитої білими дошками. Раптом він почув, як звідти долинали ритмічні звуки: тук, тук, тук.

      Хлопчик побіг на той звук – чи то були удари гайкового ключа об трубу, чи то стук молота по ковадлу, але там хтось працював. Серед дощок Джек помітив клямку та прочинив тендітні жалюзійні двері. Він ступив у посічену променями світла темряву, й звук став гучнішим. Морок навколо нього змінював форми, викривлював виміри. Джек простягнув уперед руки та доторкнувся до брезенту. Він відсунувся вбік, і хлопчик побачив перед собою яскраве жовте світло.

      – Джеку-Мандрівнику, – пролунав голос Спіді.

      Джек повернувся на голос і побачив, що сторож сидить на землі біля напіврозібраної каруселі. У руці він тримав гайковий ключ, а біля нього лежав білий коник із пухнастою гривою і довгим срібним штирем, що пронизував його від голови до живота. Спіді акуратно поклав гайковий ключ на землю.

      – Тепер ти готовий до розмови, синку? – запитав він.

      Розділ четвертий

      Джек переходить

1

      – Так, тепер я готовий, – відповів Джек абсолютно спокійним голосом, а тоді зайшовся слізьми.

      – Кажи, Джеку-Мандрівнику. – Спіді опустив ключ і підійшов до хлопчика. – Кажи, синку, і заспокойся, заспокойся вже…

      Але Джек не міг заспокоїтися. Раптом усього навколо стало надто багато, надто. І лишалося або плакати, або зануритися у велику хвилю темряви – хвилю, яку не могла осяяти жодна золота іскра. Сльози пекли, але Джек відчував, що його вб’є жах, якщо він не виплачеться.

      – Поплач, Джеку-Мандрівнику. – Спіді пригорнув хлопчика.

      Джек притулився гарячим запухлим обличчям до тонкої сорочки негра, вдихаючи його запах – трохи «Олд Спайс», трохи кориці, трохи книжок, яких дуже довго не брали з бібліотеки. Гарні запахи, затишні. Він обхопив руками Спіді; долоні намацали кістки на спині прибиральника. Вони були дуже близько до поверхні – їх укривав лише тоненький шар шкіри.

      – Поплач, як тобі од того стане ліпше, – промовив чоловік. – Часом воно помагає. Спіді знає, як далеко ти був, Джеку-Мандрівнику, наскільки далеко ти підеш і як сильно ти втомився. Тож плач, коли тобі стане од того ліпше.

      Джек заледве розбирав почуті слова – тільки їхнє звучання: миролюбне, заспокійливе.

СКАЧАТЬ