Талісман. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

      – Не хочеш, але мусиш. Якщо доведеться, я приїду туди й силою покладу тебе в лікарню. Нам потрібно підписати угоди, Лілі. Ти володієш половиною компанії, якою я намагаюся керувати – і Джек отримає цю половину, коли тебе не стане. Я хочу переконатися, що про Джека подбають. І якщо ти гадаєш, що те, що ти робиш у тому грьобаному Нью-Гемпширі, і є турботою про Джека, то ти хвора значно серйозніше, ніж я вважав.

      – Чого ти хочеш, Слоуте? – спитала Лілі втомленим голосом.

      – Ти знаєш, чого я хочу – я хочу, аби про всіх подбали. Хочу, щоб усе було чесно. Я потурбуюся про Джека, Лілі. Я даватиму йому п’ятдесят тисяч доларів на рік – подумай про це, Лілі. Подбаю, щоб він навчався в хорошому коледжі. Ти ж навіть до школи його не пускаєш.

      – Шляхетний Слоут, – відказала матір.

      – Гадаєш, це відповідь? Лілі, тобі потрібна допомога, і тільки я пропоную її.

      – У чому твоя вигода, Слоуте? – запитала матір.

      – Ти пречудово це знаєш. Усе по-чесному. Я беру те, що належить мені. Твою частину в «Сойєр & Слоут»: я дупу надірвав, працюючи на цю компанію, і вона має бути моєю. Ми могли б уладнати всі справи з папірцями завтра зранку, а тоді подбати про тебе.

      – Так, як ти подбав про Томмі Вудбайна, – сказала вона. – Часом я думаю, що ви з Філом були аж надто успішними, Морґане. Компанією було значно легше керувати, доки ви не влізли в інвестування нерухомості та продюсерство. Пам’ятаєш часи, коли вашими клієнтами були тільки кілька коміків-невдах та ще з півдюжини перспективних акторів і сценаристів? Життя до мегаприбутків мені подобалося куди більше.

      – Легше керувати? Ти що, глузуєш? – заволав дядько Морґан. – Ти навіть собою керувати не можеш! – Тоді він спробував угамуватися. – І я пропущу повз вуха твою згадку про Тома Вудбайна. Це занизько навіть для тебе, Лілі.

      – Слоуте, я зараз покладу слухавку. Тримайся звідси подалі. І тримайся подалі від Джека.

      – Лілі, ти зараз поїдеш до лікарні, й ця біганина тоді…

      Мама поклала слухавку, обірвавши на середині речення дядька Морґана. Сам Джек також тихо поклав слухавку. А тоді підійшов на кілька кроків ближче до вікна, щоб його не було видно біля телефону у вітальні. З-за зачинених дверей спальні не було чути нічого, окрім тиші.

      – Мамо? – гукнув він.

      – Так, Джекі? – У її голосі вчувалося легке тремтіння.

      – Усе добре? З тобою все гаразд?

      – Зі мною? Звісно. – Тихими кроками вона підійшла до дверей і зі скрипом відчинила їх. Їхні погляди перетнулися: блакить із блакиттю. Лілі відчинила двері навстіж, і їхні очі зустрілися на довгу, напружену мить. – Звісно, усе гаразд. Чому б це мало бути інакше? – Погляди розчепилися. Якесь особливе знання майнуло зараз між ними, але яке? Джек питав себе, чи знала вона, що він підслуховував; а тоді збагнув, що тим знанням було – уперше за весь час – визнання її хвороби.

      – Добре, – промовив він, цього разу збентежено. Хвороба його матері, непристойно велика невисловлена примара, виросла між ними. – Я не знаю напевне. СКАЧАТЬ