Талісман. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

      – Еге ж, – м’яко сказав Спіді. – Лихо всюди, синку. Хвора королева… Можливо, при смерті… При смерті, синку. І світ – або й цілих два – чекають, просто чекають, чи зможе хтось урятувати її.

      Джек витріщався на нього, роззявивши рот; почувався майже так, ніби сторож щойно вдарив його ногою простісінько в живіт. Урятувати її? Урятувати його маму? Тривога знову охоплювала його – як він міг урятувати її? І чи не означала вся ця божевільна розмова, що вона справді помирає, там, у кімнаті?

      – У тебе є справа, Джеку-Мандрівнику, – вів далі Спіді. – Справа, яку я б не дав тобі робить, і, Бог свідок, це правда. Хтів би я, щоб усе було інакше.

      – Я не розумію, про що ти говориш, – сказав Джек.

      Здавалося, його дихання потрапило в пастку маленької гарячої западини в нижній частині шиї. Він глянув у інший куток маленької червоної кімнати й побачив притулену до стіни розтрощену гітару, що відкидала тінь. Біля неї – охайно скручений у валик матрац. Спіді спав біля своєї гітари.

      – Не певен, – відповів Спіді. – Часи змінюються, і ти знаєш, про що я. Ти знаєш значно більше, ніж гадаєш, що знаєш. Набагато більше.

      – Але я не… – почав був Джек, але швидко змовк.

      Йому щойно пригадалося дещо. Тепер він ще більше перелякався – іще один шар минулого торкнувся його і примусив зосередитись. Раптом він увесь спітнів, а шкіра миттєво похолола – неначе його облили водою зі шланга. Вчора зранку біля ліфтів він намагався не звертати уваги на цей спогад, коли відчував, що його сечовий міхур ось-ось вибухне.

      – Хіба я не казав, що це час для маленького перепочинку? – запитав Спіді, нахиляючись, аби відсунути нещільно припасовану дощечку.

      Джек знову побачив двох непримітних чоловіків, що намагалися запхати його матір у машину. Над автомобілем нависало розлоге дерево, крислаті гілки якого торкалися даху.

      З розщелини між дошками Спіді обережно дістав пінтову пляшку. Через темно-зелене скло здавалося, що рідина в пляшці – чорна.

      – Це допоможе тобі, синку. Трішки ковтнеш – і напій відправить тебе в нові місця, допоможе виконати завдання, про яке я тобі говорив.

      – Я не можу лишитися, Спіді, – раптом випалив Джек у відчайдушній спробі якнайшвидше повернутися до «Альгамбри».

      Старий явно здивувався, а тоді заховав пляшечку назад під вільну дошку. Але Джек скочив і промовив:

      – Я хвилююся.

      – За маму?

      Джек кивнув, задкуючи до відчинених дверей.

      – Тоді краще заспокойся і переконайся, що з нею все гаразд. Ти можеш повернутися сюди, коли забажаєш, Джеку-Мандрівнику.

      – Гаразд, – відповів хлопчик і на мить завагався, перш ніж вибігти надвір: – Гадаю… Гадаю, я пам’ятаю, коли ми зустрічалися раніше.

      – О, ні-ні, то мені в мізках усе переплуталося, – відказав Спіді, хитаючи головою і розмахуючи руками вперед-назад. – Ти мав рацію. До минулого тижня ми з тобою ніколи не бачилися. Повертайся до мами та заспокойся.

      Джек СКАЧАТЬ