Талісман. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ – молоду й не дуже, рожеву, шоколадно-коричневу, медово-золоту, яка, здавалося, жадала, аби Джек доторкнувся до неї, – він чудово розумів, що Спіді Паркер стоїть за спиною і спостерігає за ним. А тоді, посеред фотографій оголених жінок, хлопчина побачив краєвид, і на мить йому перехопило подих.

      Це також була фотографія; і також здавалося, що вона хоче, аби до неї доторкнулися – так, ніби вона була тривимірною. Широка трав’яниста рівнина – настільки зелена, що від яскравості аж боліли очі – простягалася до низького й пологого гірського хребта. Над рівниною й горами височіло глибоке, прозоре небо. Джек майже відчував свіжий аромат цього краєвиду. Він знав це місце. Хоч ніколи направду там і не був, але знав. Це була одна з місцин Дивовиддя.

      – Притягує погляд, правда? – запитав Спіді, й Джек пригадав, де перебуває.

      Євразійка, повернувшись до камери спиною, випнула сідницю у формі серденька й посміхнулася йому через плече. «Так», – подумав Джек.

      – Справді лепське місце, – вів далі Спіді. – Це хвото я причепив сам. А дівчата зустріли мене, коли я сюди переїхав. Мені не стало духу познімати їх зі стіни. Вони ніби нагадують мені про ті часи, коли я мандрував шляхами.

      Джек вражено глянув на Спіді, і старий підморгнув йому.

      – Ти знаєш це місце, Спіді? – запитав Джек. – Тобто чи знаєш ти, де воно?

      – Може, так, а може, й ні. Може, то Африка – десь у Кенії. А може, лише мої спогади. Сядь-но, Джеку-Мандрівнику. Вибери зручне крісло.

      Джек повернув стілець так, щоби бачити фотографію з Дивовиддя.

      – Це Африка?

      – Може, і щось поближче. Певно, туди можна дістатися – дістатися будь-коли, якщо дуже сильно захочеться побачити цю місцевість.

      Раптом Джек збагнув, що тремтить, і то вже протягом певного часу. Хлопчик стиснув кулаки та відчув, як тремтіння перемістилося у живіт. Він не був певен, чи захоче побачити Дивовиддя, і все ж таки запитально дивився на Спіді, який умостився на шкільний стілець:

      – Це місце не в Африці, так?

      – Гаразд, я не знаю. Можливо. Я вигадав для нього власне ймення, синку. І називаю його Територіями.

      Джек знову поглянув на фотографію – довга брижата рівнина, низькі коричневі гори. Території. Саме так; це була правильна назва.

      «Для них магія, як для нас фізика, розумієш? Аграрна монархія… поділимося там з потрібними хлопцями сучасною зброєю…» – Дядько Морґан вибудовує плани. А батько відповідає та тисне на гальма: «Нам варто бути обережними, втручаючись у їхні справи, партнере… не забувай, ми перед ними в боргу, тобто справді в боргу…»

      – Території, – мовив він до Спіді, ставлячи запитання і водночас упиваючись словом.

      – Повітря там, ніби найкраще вино в погребі багатія. Дощ – м’який. Ось яке те місце, синку.

      – Ти бував там, Спіді? – запитав Джек, гарячково сподіваючись на чесну відповідь.

      Та СКАЧАТЬ