Крихітка фея та інші британські казки. Народна творчість

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ на пагорбі скільки не кричи – ніхто тобі вже не принесе напитися.

      Вдала угода

      Англійська казка

      У ті далекі часи, коли володарював благословенною Англією король Кнуд Великий, у селян був звичай, який не дійшов до наших днів: вони свої земельні наділи відокремлювали від сусідніх ровами й огорожами. І скільки б акрів землі не було в селянина, усі вони були обгороджені парканом і ровом.

      У ті далекі часи у графстві Лінкольншир жив собі селянин Неш. Він був працьовитим селянином: рано вставав та пізно лягав, проводячи весь свій час на полі, тому і зміг зібрати грошенят, які вирішив вкласти, купивши ще одне поле по сусідству. Часи ті були неспокійними: то війна, то голод – коротше кажучи, люди тримали гроші під подушками, приберігаючи на «чорний день». Неш теж не хотів віддавати все зібране, але ж надто небагато просили за сусіднє поле, тому Неш і не втримався – купив.

      Вставши, як зазвичай, з першими півнями, Неш вирушив до міста, щоб оформити купівлю як годиться. Відвідування нотаріуса й оформлення купчої забрало в Неша півдня.

      Уже після обіду селянин повертався додому, переможно стискаючи купчу з графською печаткою. Не заходячи додому, Неш вирішив зайти глянути на своє нове поле.

      По дорозі до поля він міркував, де зробити хвіртку в паркані, чим засіяти в цьому році поле, щоби потім продати дорожче. Але щойно він пройшов через хвіртку, одразу ж зрозумів, чому настільки великі земельні володіння продавалися так дешево: посеред поля сидів величезний Страшко. Судячи з того, як він зиркав на селянина ліловим оком, Страшко не зрадів гостеві.

      – Чого завітав, – похрипів Страшко нутряним басом, – на мою землю?

      Неш хоч і злякався, але так просто здаватися не звик, він довгих десять років відкладав пенс до пенса і тепер так просто не віддасть своє.

      – З чого б це була твоя земля? – здивувався він. – Цю землю я собі купив на чесно зароблені гроші. Ось у мене і купча є.

      «Добре, що зразу сюди пішов, а не заніс купчу додому, а то і довести б нічим було, що земля вже моя», – подумав Неш, розраховуючи, що папір з графської печаткою переконає чудовисько й воно собі забереться геть.

      Але розрахунки Неша не справдилися.

      – Що мені твій папірець, чоловічку? Земля МОЯ, – безапеляційно заявив Страшко.

      – Ні, але стривай, давай тоді підемо в суд, нехай він нас розсудить, – обурився селянин.

      – Е, ні, знаю я ваші суди, там правди не знайдеш, – одмовило страховисько. – Давай краще ось як зробимо: ти будеш обробляти поле, а мені будеш половину врожаю віддавати.

      Робити нема чого, погодився на те селянин, а сам хитрість задумав:

      – Я буду орати, сіяти і збирати врожай, віддаючи тобі рівно половину, але ти мені заздалегідь повинен сказати, яку частину врожаю ти хочеш – вершки або корінці.

      – Ну що ж, давай так, – зрадів і собі Страшко, – я хочу вершки.

      – Хай буде по-твоєму, власнику цих земель, – СКАЧАТЬ