Крихітка фея та інші британські казки. Народна творчість

Чтение книги онлайн.

      – Так, маєте слушність, мені вже трохи краще, – погодився з нею Крістіан. – Розповідати мені особливо нічого: я герцог сусіднього з вашим лісом герцогства, вирішив розширити межі відданих мені батьком земель за рахунок сусіда, який грабував наших торговців. Але я не розрахував сили. Був розбитий. І ось я тут, – закінчив Крістіан.

      – Ваша розповідь дуже цікава, мілорде, але ви явно чогось недоговорюєте, – зауважила дівчина.

      – Чого ж? – запитав Крістіан, починаючи підозрювати, що дівчина не така проста і їй відомо набагато більше, ніж йому б хотілося.

      – Ну, наприклад, ви так і не сказали, як вас звуть, – усміхнувшись, зауважила вона.

      – Ах, даруйте, – полегшено зітхнув герцог, – мене звуть Крістіан. А вас, як вас звуть, моя рятівнице?

      – А мене – Елізабет.

      Так, це була вона, як ви й самі здогадалися. Її брат бігав, як зазвичай, поруч із замком, коли помітив непритомного Крістіана. Він про все розповів Елізабет, і вони разом принесли герцога в замок. А оскільки через рану герцог не вставав з ліжка, то в кімнаті з тьмяним світлом свічки він не міг розгледіти, якого кольору шкіра й волосся в Елізабет. І саме тоді вона зрозуміла, що ніч – це її єдиний порятунок, адже, як кажуть, вночі всі кішки сірі.

      Доки герцог не міг встати, Елізабет проводила з ним увесь свій час, при світлі свічки він вважав її звичайною дівчиною і просто балакав з нею про все на світі. А вона, позбавлена будь-чиєї уваги за довгі роки ув’язнення в замку, із задоволенням проводила години й дні з герцогом.