Крістіна. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і меланхолійність в принципі не були йому властиві. Часом він нагадував мені ті слова, які буцімто сказав Рінґо Стар, коли «Бітлз» уперше приїхали в Америку і якийсь репортер на прес-конференції спитав у нього, чи він правда такий сумний, яким здається. «Та ні, – відповів Рінґо, – то в мене лице таке». От і Майкл таким був. А ще його тонке обличчя з окулярами в товстій оправі надавало йому вигляду карикатурного професора в недружньому політичному шаржі. На голові в нього були залисини, а на підборідді росла пухнаста козляча борідка.

      – Привіт, Арні, – сказала Реджина, коли ми зайшли. – Вітаю, Деннісе. – І то були, мабуть, останні добрі слова, які ми почули від неї того дня.

      Ми привіталися й дістали по шматку пирога з молоком. Посідали в куточку, де стояв сніданковий стіл. У духовці пеклася вечеря, і хоч прикро таке казати, але запах по кухні розливався не надто апетитний. Реджина і Майкл уже давно загравали з вегетаріанством, і того дня пахло так, наче жінка запхнула в духовку старий добрий кіш із морськими водоростями чи ще щось гірше. Я сподівався, що на вечерю мене не запросять.

      Магнітофонна музика стихла, і на кухню вийшов Майкл. У шортах з відрізаних синіх джинсів, а на обличчі застиг такий вираз, наче в нього щойно помер найкращий друг.

      – Хлопці, ви пізно, – прокоментував він. – Щось поламалося? – Він відчинив дверцята холодильника й заходився в ньому порпатися. Мабуть, запах коша і його не надто надихав.

      – Я купив машину, – сказав Арні, відрізаючи собі ще шмат пирога.

      – Ти що зробив? – вигукнула його мати з іншої кімнати. Вона підвелася занадто швидко, і її стегна гупнули об край столика для карт, на якому вона складала свої пазли. Слідом за гупанням почувся швидкий шурхіт від падіння фрагментів пазла на підлогу. Отоді я й почав шкодувати, що не поїхав одразу додому.

      Майкл Каннінґем виткнув носа з холодильника, щоб витріщитися на сина. В одній руці він тримав зелене яблуко, а в іншій – пачку простого йогурту.

      – Ти жартуєш, – сказав він, і з якоїсь абсурдної причини я вперше за весь час помітив, що в його борідці, яку він носив року десь так із 1970-го, уже пробивається чимало сивини. – Арні, ти жартуєш, так? Скажи, що пожартував.

      Зайшла Реджина – висока, напів-аристократична і дуже, блін, сердита. Вона уважно подивилася в обличчя Арні й одразу зрозуміла, що він не жартує.

      – Ти не можеш купити машину, – сказала вона. – Про що ти говориш узагалі? Тобі лише сімнадцять років.

      Арні повільно перевів погляд зі свого батька біля холодильника на свою матір у дверях, що вели у вітальню. На його обличчі з’явився впертий, жорсткий вираз, якого я там раніше не бачив, якщо пам’ять не підводить. Якби він частіше так у школі дивився, то пацани з мехмайстерні, може, не так охоче б його зачіпали.

      – Узагалі ви помиляєтесь, – відказав він. – Я можу її купити без найменших проблем. Фінансово я її не потягну, але купити за готівку СКАЧАТЬ