Крістіна. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ мене здивувала. Я не впевнений, що менш рішуча тактика могла спрацювати проти Реджини, але те, на що виявився здатним Арні, мене здивувало. Власне, здивувало до всирачки. Усе зводилося до простого: якби Арні свій випускний рік витратив на ПРС, університету можна було помахати ручкою. А для Майкла й Реджини то було щось зі сфери неможливого.

      – То вони просто… здалися? – пора було йти відмічатися на роботі, але я не міг так усе облишити, не дізнавшись головного.

      – Не так просто, ні. Я пообіцяв їм, що знайду для неї гаражне місце й не намагатимуся провести техогляд чи зареєструвати її без їхнього дозволу.

      – То ти думаєш, у тебе вигорить?

      Він показав зуби в зловісній посмішці, що була водночас упевненою та страшною. То була посмішка машиніста бульдозера D-9, що опускає ківш на особливо впертий пень.

      – У мене вигорить, – сказав він. – Коли буду готовий, отримаю все.

      І знаєте що? Я йому повірив.

      4 / Арні одружується

      Пам’ятаю той день,

      Коли я вибрав її серед усіх драндулетів,

      Здалося, побачив у ній

      золота проблиск, а не халепу…[15]

The Beach Boys

      Тієї п’ятниці ввечері нам пропонували дві години попрацювати понаднормово, але ми відмовились. Забрали в конторі свої чеки й поїхали в лібертівілльську філію пітсбурзького банку, а там перевели їх у готівку. Більшу частину власних грошей я скинув на свій накопичувальний рахунок, п’ятдесятку відклав на чековий (навіть простий факт, що в мене є такий рахунок, розбурхував у мені неспокійне відчуття дорослості – яке, думаю, далі потроху зникає), а в гаманці залишив двадцятку готівкою.

      Арні перевів усе, що мав, у готівку.

      – Тримай, – простягнув він мені десятку.

      – Ні, – відповів я. – Залиш собі. Поки доведеш до пуття той брухт, тобі кожен цент буде потрібен.

      – Бери, – наполягав він. – Я свої борги віддаю.

      – Ні, серйозно. Не треба.

      – Візьми, – він невблаганно простягав купюру.

      Я взяв її. Але змусив його забрати той зайвий долар. Тепер уже він відмовлявся брати гроші.

      Дорогою через усе місто до типового будинку Лебея Арні рознервувався не на жарт: занадто гучно увімкнув радіо, вистукував рифи бугі спочатку на стегнах, потім на приладовій дошці. На радіохвилях з’явився гурт «Форинер» і заспівав пісню «Брудний білий хлопчисько».[16]

      – Історія мого життя, пацан, – сказав я, і Арні сміявся надто гучно й довго.

      Поводився він як чоловік, що жде, коли його дружина народить. І нарешті до мене дійшло – він боїться, що хтось перехопив у нього машину, і Лебей її продав.

      – Арні, – сказав я, – не кіпішуй. Вона там, на місці.

      – Я спокійний, я спокійний, – і він мені всміхнувся, широкою, осяйною, фальшивою усмішкою. СКАЧАТЬ