Книга змін. Андрей Цаплиенко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ інформацію про переміщення жінці-диспетчеру, яка милим голосом передавала її виконавцям.

* * *

      «Мальчики, надо уничтожить все видео с регистраторов и камер наблюдения. Ну, сами понимаете…»

      «А у меня регистратор и так сломан».

      «Вот и хорошо».

* * *

      Журналістка розуміла, що в Севастополі їм лишатися не можна. «Тут усе проти нас, – сказала вона. – Треба виїхати з міста і знайти лікарню десь інде». А в цей час репортер-киянин розмовляв телефоном зі своїм товаришем, корінним севастопольцем, у якого намагався з’ясувати, як ліпше виїхати з міста.

      – Зараз прямо, – передавав він водієві те, що чув у слухавці, – трохи пізніше буде кільце, і на кільці треба піти ліворуч.

* * *

      Саме на кільці їх спіймали. Очевидно, шансів утекти не було.

      – Якийсь голлівудський бойовик! – пробурмотів грецький колумніст перед тим, як його витягли з машини і зламали ніс.

      Репортер із Києва дивився на міцних озброєних хлопців у масках, на їхні ментівські звички й ментівські непоказні «макарови» і розумів, що це продовження того жорстокого карнавалу, який почався не сьогодні перед українською військовою базою ППО, а значно раніше. Тоді, коли вперше на вулицях Сімферополя та Севастополя з’явилися однакові «зелені чоловічки», люди з автоматами й кулеметами, одягнені в новеньку російську форму бійців спецоперацій. Усі знали, що це російські солдати та офіцери. Усі знали – перевір номери їхньої зброї, і виявиться, що вона з Росії! Але при цьому всі вдавали, що молодики в зеленому – це місцеві кримські хлопці, які вирішили зберегти лад і законність на півострові. Самооборона, як вони себе назвали.

      «Мы хотим свободно говорить на русском языке! Мы хотим быть частью великой культуры Пушкина, Толстого, Достоевского!»

      Так скандували ті, хто створював шумовий фон для агресії проти українських військових. Усі ролі в карнавалі були розписані. Літні ветерани та жінки у плетених беретах голосно кричать, називаючи імена великих письменників. Зелені однакові люди штурмують військові частини. А міцні навчені хлопці в цивільному б’ють журналістів.

      Ось хто їм найбільше заважав! Журналісти! Це вони ставлять незручні й недоречні питання «зеленим чоловічкам».

      «Вы кто, вы откуда?»

      «Мы местные».

      «Тогда скажите, в каком районе Севастополя вы сейчас находитесь?»

      «Не знаю».

      «Какие же вы местные?»

      «У меня приказ».

      «Чей приказ?»

      «Не могу сказать. Но вообще- то мы из России».

      Це вони, журналісти, змушують верескливих тіток у беретах зізнаватися, що ні Пушкін, ні Достоєвський із Толстим їх не цікавлять і ніколи не цікавили. А хочуть вони, щоб пенсії в них були, «как в Москве». Та й багато українських військових, тих, хто внутрішньо вже погодився зламати присягу, не могли дочекатися моменту, коли цих нахабних співвітчизників СКАЧАТЬ