Стань сильнішим. Брене Браун

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ 2012 року, то вирішили орендувати будиночок на відстані півгодини їзди від тітки Лоренії і дядька Джо. Ми були схвильовані, тому що нам вдалося взяти таку тривалу відпустку вперше: ми їхали на цілих два тижні. Тижнева відпустка експромтом – це непогано, але батьківські обов’язки накладають певні обмеження. Отож ми вирішили цього разу чогось навчити дітей, більш-менш вчасно засинати, готувати й споживати відносно здорову їжу і якомога більше займатися спортом. Наші родичі й батьки збиралися приїхати до нас під час цієї відпустки, тому ми попередили усіх про наші плани «здорової відпустки», долучивши до листів детально розплановане меню і перелік продуктів.

      Наш орендований будинок ховався поблизу глибоководної бухти озера. Довгими сходами можна було спуститися від нього до старого причалу з дашком із гофрованої бляхи. Ми зі Стівом вирішили щодня плавати на інший берег бухти. Це трохи менше п’ятисот метрів в один бік. За день до відпустки я купила новий купальник Speedo і окуляри для плавання. Збігло чимало часу, відколи ми зі Стівом плавали разом. Двадцять п’ять років, якщо бути точною. Ми познайомилися, коли обоє працювали рятувальниками й інструкторами з плавання. І хоча я все ще щотижня плаваю, це радше для підтримки тонусу. Однак Стів був перспективним плавцем, він грав за університетську команду з ватерполо і досі серйозно займається плаванням. Я оцінюю різницю наших здібностей таким чином: він робить маятниковий поворот, я ж дотепер торкаюся дна, опинившись біля бортика.

      Одного ранку, ще до того, як наше плем’я прокинулося, ми зі Стівом вирушили до причалу. У нас саме гостювали мої сестри з родинами, тому ми могли спокійно залишити дітей в будиночку. Ми пірнули і попливли на інший берег бухти. На півдорозі ми обоє зупинилися, щоб перевірити, чи не перетинають наш шлях якісь човни. Поки ми колихалися на воді і роздивлялися навколо, наші очі зустрілися. Мене приголомшила вдячність за красу, що оточувала нас, і можливість плавати в цьому чарівному озері з чоловіком, якого я зустріла у воді двадцять п’ять років тому. Відчувши сильне зворушення, яке завжди супроводжує в мене відчуття глибокої радості, я дала волю розчуленню, ніжно сказавши Стіву: «Я так радію, що ми вирішили разом поплавати. Тут так гарно!» Стів уміє розкриватися значно краще, і тому я підготувалася до такої ж натхненної відповіді. Натомість він відповів з ухильною напівусмішкою: «Так. Вода приємна», – і поплив далі.

      Нас розділяло не більше п’яти метрів. Хіба він не розчув мене? Я замислилася. Можливо, він почув щось інше, не те, що я сказала? Можливо, моя раптова зворушена ніжність захопила його зненацька і його так приголомшили почуття, що забракло слів? Як би там не було, це було дивно і мені не подобалося. Моєю емоційною реакцією стало зніяковіння, а потім сором.

      За декілька хвилин я досягла протилежного скелястого берега, де вже зупинився, відсапуючись, Стів, готовий плисти назад. Ми були за два кроки одне від одного. Я глибоко вдихнула і обміркувала можливість спробувати знову. Одна поетична спроба СКАЧАТЬ