Ярмарок нічних жахіть (збірник). Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ розбійникам?»[35] – питається Ісус у молодого, шпаркого законника, котрий розпитував його про умови досягнення вічного життя. І той шпаркий, але не дурний, відповідає: «Той, котрий явив милість».

      Якщо Даґ Клейтон і жахливо боявся чогось – це бути, як той левіт у цій історії. Відмовити в допомозі, коли допомога потрібна, і пройти повз протилежним боком дороги. Тому, побачивши забруднену машину, що стояла трохи далі на в’їзді до покинутої відпочинкової зони – перед нею повалені помаранчеві загороджувальні барила, водійські дверцята напіввідчинені, – він вагався лише якусь мить, перш ніж клацнути сигнал повороту й собі заїхати туди.

      Він зупинився позаду, ввімкнув аварійні проблискові маячки і почав вилазити. Потім помітив, що в універсала начебто нема заднього номера… хоча там було так багато тієї клятої грязі, що напевне сказати було важко. Даґ дістав із центральної консолі «Пріуса» свій мобільний телефон і перевірив, чи той увімкнутий[36]. Бути добрим самарянином то одне; наближатися без обачності до якоїсь безпородної, без номерів машини то суще глупство.

      Злегка затиснувши телефон у лівій руці, він вирушив до універсала. Ні, номера нема, він був щодо цього правий. Даґ спробував подивитися крізь заднє скло, але не побачив нічого. Забагато грязюки. Він ступив у бік водійських дверей, потім завагався, подивився на машину в цілому, нахмурився. Чи це «Форд», чи «Шеві»? Хай йому грець, але ж не розпізнати, що було дивно, оскільки впродовж своєї кар’єри він мусив застрахувати тисячі універсалів.

      «Модифікований?» – запитав Даґ сам у себе. Ну, можливо… хоча хто б морочився з перебудовою якогось універсала на щось аж таке анонімне?

      – Агов, привіт! Усе гаразд?

      Він підійшов до дверей, несвідомо стискаючи телефон сильніше. Спіймав себе на тому, що думає про якийсь кінофільм, який страшенно налякав його колись, ще дитиною, щось там про дім із привидами. Там зграйка підлітків підійшла до старого, покинутого будинку, а коли один із них побачив двері, що стояли навстіж, то прошепотів друзям: «Погляньте, вони відчинені!» Хотілося сказати їм, щоб не заходили досередини, але ж вони, звісно, зайшли.

      «Це глупство. Якщо хтось є тут, у цій машині, він може бути пораненим».

      Звичайно, цей парубок міг піти до ресторану, можливо, пошукати там таксофон, проте якщо він дійсно поранений…

      – Агов?

      Даґ було потягнувся до дверної ручки, та потім передумав і нахилився, щоб зазирнути крізь отвір. Побачене його збентежило. Широке сидіння покривала багнюка; те саме було й з приладовою панеллю, і з кермом. Темний слиз скрапував зі старомодних регуляторів радіоприймача, а на кермі малися відбитки, які не зовсім були схожі на такі, що їх залишили руки. Приміром, відбитки долонь були жахливо величезними, а сліди від пальців тоненькими, мов олівці.

      – Є тут хто-небудь? – він переклав мобільний у праву руку і взявся лівою за водійські двері, збираючись СКАЧАТЬ