Палак. Вадим Карпік

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ але ж це був не рівний поєдинок, у лева не було зброї.

      Юнак обурився.

      – Як це не було, а довгі пазурі і гострі як леза зуби.

      – Угу, – мугикнув сотник, – значить луком ти володієш?

      – А то, зайцеві в око на ходу можу влучити.

      Гнур мовчки зняв зі спини лука, натягнув тятиву, дістав з тула довгу червоно – чорну стрілу і простягнув Палакові.

      – Он відерце з дьогтем на возі, влучиш?

      – Далеченько.

      – Еге ж.

      Юнак оцінив стрілу, натягнув тятиву, зробив поправку на вітер і вистрілив. Стріла окреслила високу дугу і плюхнулась у дьоготь.

      – Добре. Чим ще володієш: мечем, списом, арканом?

      – Арканом добре володію, трохи мечем, списом ні.

      – Угу, – сказав Гнур, розкладаючи і ховаючи лука. – Чесно сказав, це – добре. Ми йдемо ще до Ріксая. У тебе день, щоб все ще раз обміркувати і, якщо зважишся, зібратись.

      – Та нема про що думати, я вже все вирішив.

      – Кінь у тебе хоч є? – запитав сотник, знову оглянувши рівні ноги юнака.

      – Аякже, і не один.

      – Вибери найкращого і найрозумнішого, від нього не раз буде залежати твоє життя, – сказав Гнур і повернувся до воїнів, що чаклували над казаном. – Ну, де ваш обід?

      Через день Гнур повернувся. Палак вибрав з батькового табуна молодого, невисокого, але сильного гнідого жеребця, одягнув гостроверху шапку, поверх лляної безрукавки накинув шкіряну куртку. Шкіряні постоли поміняв на чоботи з короткими халявами, на пояс причепив торбину з кресалом та трутом і довгий кинджал, що дістався йому від діда. На спину повісив лук, з яким ходив на полювання та очеретяні стріли. Біля сідла – аркан і сумка з чистим одягом та їжею.

      Мати голосно плакала і причитала.

      Сестри заодно тихо схлипували. Брати з заздрістю дивились на воїнів. Батько підійшов до сина, міцно обійняв, а потім простягнув йому торбинку.

      – Ось, візьми, для початку вистачить.

      – Що це? – запитав юнак, розв’язуючи мішечка.

      На руку випало п’ять шматків срібла.

      – Вибач, це все, що можу тобі виділити.

      – Я поверну… – сказав вдячно. – Як розбагатію, поверну сторицею.

      – Коли голову не складеш десь на чужині.

      Під’їхав Гнур. Оглянув Палака, його коня і все спорядження:

      – Що ж вояко, поїхали. Прощайся, – сказав він і звернувся до родини юнака. – Та не переживайте ви так, я візьму його в свою сотню, що охороняє царя. Там у мене добрі воїни, вони і зроблять з нього славетного витязя. Він у вас сильний, впертий, тому, я думаю, справиться. Ну, поїхали.

      Палак обійняв по черзі рідних і прудко вискочив на коня.

      Всі довго ще дивились услід караванові.

      – Тяжко йому буде, – побивалась мати, – він навіть у сідлі тримається ще не так, як інші.

      Батько притулив долоню до брів, прикриваючи очі від сонця. Палак не сутулився так, як воїни Гнура, а сидів рівно на невисокому конику. Ноги СКАЧАТЬ