Вийти з кола. Остап Соколюк

Чтение книги онлайн.

      – Гарні. Але що ви з ними будете робити? – недовірливо запитав Казя.

      – Я ще не знаю.

      Очі хлопчика із ножами в руках збуджено світились.

      Марек розплющив очі. Королівська карета на повному ходу загальмувала біля сходів, що вели у великий красивий дім герцога де Руанського, і троє чоловіків всередині знову кинулись в обійми одне одного. Візник перелякано закусив губу і зиркнув на дверцята екіпажу.

      – Перестарався, – бовкнув він собі під ніс.

      Та за мить дверцята відчинились і назовні вистрибнув високий, красивий чоловік – Марек VII Закревський. Слідом за ним – найвірніший охоронець Казимир, тінь короля, із обличчям немов із каменю. Третім виліз перший радник Єрко із невдоволеним і цинічним виглядом.

      Вся трійця рушила вверх сходами. Будинок височів над ними сірою, холодною спорудою, що, здавалось, ніколи не була рада гостям.

      Блукаючи поглядом, Єрко встиг помітити фонтан, посеред якого на диво був не ангел чи якась інша стандартна фігура, а статуя блазня. Фонтан був сухий.

      Рука короля вже майже досягла ручки величезних дверей, як в ту ж секунду вони почали відчинятися назустріч. Марек відступив крок назад, і на порозі з’явився дворецький. Бездоганно правильними рухами він розчинив навстіж двері і став збоку.

      – Ваша Величносте, – шанобливо вклонився він. – Прошу вас.

      Вся компанія ввійшла всередину і опинилась у невеликій залі із широкими сходами нагору. У приміщенні було досить темно і похмуро. Окрім трьох гостей та дворецького – ні душі.

      – Ваша Милосте, ваш несподіваний візит – велика радість і честь для нас. Герцог просить вибачення за те, що не може вас негайно ж зустріти, оскільки щойно після дороги і ще приймає ванну. Якщо ваша ласка, то прошу йти за мною і зачекати трохи в покоях герцога.

      Марек ледь помітно кивнув:

      – Веди.

      Вся непрохана високоповажна компанія піднялась мармуровими сходами на другий поверх і звернула вбік. Вони швидко рухались безкінечним коридором кімнат. Світло і тінь грались на обличчях людей у гру емоцій – ненависті у Марека, роздратованості у Єрко, прихованого занепокоєння у Казимира. Одна за одною скакали думки в голові короля, вовтузились і збивались до купи, ніби люди в кареті, що раптово спиняється.