Сім днів і вузол смерті. Сергій Пантюк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ без якого протягом певного часу не відбувався жоден запуск оргтехніки у місті. І якби Олег стабільно не дружив із чаркою, то він, а не його однокурсник Сашко Рубінштейн на прізвисько Сало, був би власником і директором цього крутого «Амперсанду Ltd». Власне, так воно все і розпочиналося. Але, очевидно, фортуна не любить п’яниць, навіть, таких талановитих як Олег…

      Саме ці проблеми обговорювали Орест і Вінько, поки не наблизилися до Олегового кабінету.

      – Він десь неподалік, – законстатував Вінько, смикнувши двері, які виявилися незамкнутими. – Якби ішов кудись далеко, не залишав би таку дорогу техніку напризволяще.

      Кабінет зберіг сліди учорашньої пиятики: ряд порожніх пляшок під стіною, переповнена сміттярка, шматок огірка на підлозі. Повітря, щоправда, було чистим і свіжим, очевидно, прийшовши на роботу, Олег відчинив кватирку. Орест витяг з-під стола целофановий пакет, який вони з Віньком учора принесли, і склав у нього використану тару.

      – У них тут що, прибиральниця штатом не передбачена, – пробурчав він, складаючи у стосик розсипані папери.

      Вінько ж, пильно озирнувшись довкола, дійшов до невтішного висновку, що Мегабайт уже встиг завалити їхній ранковий план. Пояснення було єдине – десь неподалік виринула непередбачена пляшка. Але відверто непокоїтися він не хотів, аби Орест, бува, не запідозрив про існування змови з Мегабайтом.

      – Ну що, Орку, посидимо трохи і почекаємо. Якщо хвилин за п’ятнадцять не з’явиться, пошукаємо по сусідніх офісах.

      Тепер Вінько звернув увагу, що Орест уважно читає якийсь папір.

      – Що там у тебе? – він наблизився упритул.

      – Віньку, це ж той прогноз, що зробив для мене Олегів комп’ютер. Я ж учора його так собі проглянув, третє через десяте. А тепер бачу, що все це – чистісінька правда. Поглянь, – Орест простягнув два стандартних аркуші.

      Прочитаний текст дійсно схвилював Вінька: короткі і зрозумілі фрази, схожі на довідникові, розповідали чиюсь біографію від першого і до останнього дня. І Орест вважав, що це його біографія. Усі факти, котрі Вінько достеменно знав, збігалися, але, очевидно, було ще щось інше, чого він знати не міг, проте для Ореста це «щось» мало неабияке значення. Він знову помітно зблід і дивився кудись крізь стіну. Спростовувати уголос це комп’ютерне писання Вінько вважав недоречним, бо чітко усвідомлював, що Орест ще більше повірив у правдивість прогнозу. Негайно потрібен був Мегабайт, де його чорти носять, курва-мама?!

      – Ходім, Орку, шукати того хріна обталапаного, бо так і до вечора тут можна просидіти.

      Скориставшись відсутністю секретарки, хлопці увійшли до кабінету Сашка Рубінштейна, якого непогано знали через Олега. Більше того, інколи зображаючи демократичного керівника, Сашко, чи, як він тепер себе називав, Олександр Йосипович брав посильну участь у пиятиках, що, як правило, відбувалися вечорами в Мегабайтовому кабінеті. Після підкреслено щирих привітань Сашко повідомив, що чув Олегів голос у СКАЧАТЬ