Конотопська відьма. Вибрані твори. Григорій Квітка-Основ’яненко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ровий фільм, який може бути наповнений як цікавими епізодами біографії, так і світом героїв його прозових і драматичних творів.

      А поки що коротко, бодай схематично окреслимо те основне, без чого не можна обійтися в нашому виданні.

      Григорій Федорович Квітка народився 18 (за новим стилем – 29) листопада 1778 р. в с. Основа на околиці Харкова, який згодом поглинув це мальовниче передмістя. За місцем народження й проживанням і був обраний провідний псевдонім – Грицько Основ’яненко. А, крім нього, були й такі: Земляк ваш Основьяненко, Аверьян Любопытный, состоящий не у дел коллежский протоколист…, Фалалей (Фалурден) Повинухин, штаб-лекарь Пампушкин, Евстратий Мякушкин та ін. Але в літературі залишився тільки один – Грицько Основ’яненко.

      Батьки Г. Квітки успадкували від своїх попередників не лише статки, але й чесноти, які були притаманні українським козацьким родам. Вони не хизувалися своїм багатством, але любили говорити, яку роль відіграли Квітки у становленні Харкова як адміністративного й культурного центру Слобожанщини. Любили також переповідати схожу на легенду бувальщину, як нібито колись російський імператор Олександр І після огляду їхнього будинку в Основі запитав: «Не во дворце ли я?» Оглядаючи нині тодішнє зображення будинку Квіток в Основі, можна сказати, що то була добротна оселя заможного сільського господаря.

      У ранньому дитинстві Грицько зазнав серйозної фізичної й психічної травми, після подолання якої хлопець почав виявляти надзвичайну схильність до релігії, яка збереглася в нього впродовж усього життя. Якось його нянька досить необережно зняла з повіки дитячого ока ячмінь, після чого почалося ускладнення хвороби (золотухи) і розвинулася сліпота, яка тривала кілька років. Він чув, як співають пташки і дзвонять дзвони, відчував, яким прекрасним є навколишній світ.

      «Але Бог не без милості, а козак не без долі», – як любив повторювати Тарас Шевченко. У шестирічному віці мати поїхала з хлопчиком до Курязького монастиря, де можна було поклонитися чудотворній іконі Озерянської Божої Матері. І сталося диво: дитина побачила образ Богородиці – й очі її просвітліли.

      Дядько Грицька Наркіз був ієромонахом Курязького монастиря, і тому в подальшому вихованні юнака брав безпосередню участь – надісланий ним із монастиря чернець розпочав навчання. Дотримання християнських чеснот було головним принципом життя Г. Квітки.

      У грудні 1773 р. Г. Квітку записали на військову службу вахмістром лейб-гвардії кінного полку; із жовтня 1796 р. він ротмістр Сіверського карабінерного полку, а згодом – Харківського полку кірасирів, але в січні 1797 р. звільнений у відставку в чині капітана.

      Г. Ф. Квітка-Основ’яненко. Сторінка автографа вірша «На день моего рождения» («Ударил час! – и мне уж сорок лет»). Серпухов, 18 листопада 1818 р. (1 стор.)

      І тут (не раптом!) відставний капітан Григорій Квітка стає послушником Курязького монастиря, де впродовж чотирьох років при суворому дотриманні строгого уставу готується до постригу в чернецтво.

      Але, очевидно, сімейне коло, яке знало про паростки таланту вчорашнього відставного офіцера й нинішнього послушника, зробило все, щоб не втратити творчу особистість, яка могла багато зробити у своєму світському житті.

      Але світське життя й релігійні захоплення не перешкоджали одне одному.

      Один із забутих дослідників творчості Г. Квітки-Основ’яненка П. Петренко наводить такі факти, зафіксовані в книжці Г. Данилевського: «По выходе из монастыря Основьяненко мало-помалу опять пригляделся к свету. Сперва, впрочем, он собою во многом напоминал отшельника; ходил в Основе с церковными ключами, благовестил к обедне по праздникам и, по словам Н. Ю. Квитки, большую часть времени проводил в молитве. До конца жизни в его комнате стоял аналой с молитвенником и постоянно теплилась лампадка… (потом) он начал появляться в обществе, которого вначале, по возвращению в свет, дичился. Играя на флейте, просиживал он тогда по целым ночам в тени сада, в Основе» [1].

      Сучасники письменника й дослідники його творчості досить повно окреслили риси його характеру: за наявності християнського світогляду й моралізаторства «в нього ні краплі не було претенсійности та наставницького тону. До старости зберіг він гнучкість та свіжість характеру, вміння легко пристосовуватись до всякого товариства. Він гаряче любив дітей, майстерно оповідав своїм малим слухачам казки й анекдоти – дорослим. А естетичне його почуття кохалося не тільки в церковних дзвонах, а в огні ракет, в феєрверках: на феєрверочних вправах він навіть позбувся одного ока» [2].

      Захоплення домашнім театром в Основі, яке проявилося в Квітки в двадцятирічному віці, дало можливість чи навіть і спонукало до того, що в 1812–1816 рр. він обійняв посаду директора Харківського театру, а одночасно з цим брав активну участь у підготовці до відкриття Харківського університету й Інституту шляхетних дівчат, у виданні журналу «Украинский вестник» СКАЧАТЬ