Автохтони. Марія Галіна

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ авжеж. І відразу – наслідувачі, учні. Школа. Мені пощастило – я розгледів його рано.

      Євроремонт, так. Але все одно – Шпет, такий Шпет. Хіба що замість театральних афіш плакати виставок, з яких витріщаються чорно-білі бородаті обличчя художників. На видноті грамота почесного громадянина міста. Воробкевич був у пошарпаній рудій вельветовій куртці з чорним сукняним коміром, трохи завеликій і подекуди заляпаній старою олійною фарбою. Напевно до куртки додавалася відповідна історія. Він не став запитувати.

      – У шістдесяті все вирувало. І навіть у сімдесяті. У всіх застій, а в нас, можна сказати, розквіт. Острів свободи. Але вас, як я розумію, не цікавлять сімдесяті? Ні? Шістдесяті?

      Воробкевич, схиливши голову набік, із надією зазирнув йому в очі.

      – Я займаюся двадцятими. Баволь. Кароль Баволь. Вам це нічого не каже?

      – Баволь, – сказав Воробкевич і замовк. – Зараз, зараз… Це не той, який…

      Він терпляче чекав.

      – Баволь! Ну звісно! Був такий дивак. Злиденний безумець. Е… Талант. Майже геній. Невизнаний.

      Статус Баволя зростав із кожним наступним словом.

      – На нього можна подивитися?

      – Так, – сказав Воробкевич після деякої запинки. – Так, авжеж.

      Скоріше за все, найкозирніші висіли в першій залі. Баволя тут точно не було.

      – Він у запаснику, – сказав Воробкевич нарешті.

      Ну звісно, адже має бути запасник…

      – Я не всіх виставляю напоказ. Його полотна… – Воробкевич запнувся, немов би пробуючи на язик, потім обережно сказав: – Картони?

      Воробкевич пам’ятав, що Баволь у нього є, але не дуже пам’ятав, які в Баволя роботи.

      – Ви впевнені? Вас більше нічого не цікавить тут? Тільки Баволь?

      – Тільки Баволь.

      Вони минули Штернберга. Минули Жука та Цвинтара. Плідного алкоголіка Кузнєцова. Перебіжчика Широкова. Цвинтара він би прикупив, якби були в нього гроші. Величезна квартира, і самісінький Воробкевич. Шпет, такий Шпет. Таємне товариство самотніх старих, які трусяться над уламками Атлантиди.

      Перед останніми дверима Воробкевич зупинився. Боїться, може, Баволь зараз раптово зробився модним, а він, Воробкевич, і не знає? Або що впустив до будинку грабіжника? Просто – шахрая? Вічні острахи колекціонера. Шпету в цьому сенсі простіше, колекція Шпета становить цінність тільки для нього самого.

      – Так ви кажете, вас Шпет направив?

      – Хіба він не телефонував вам?

      – Так, – Воробкевич потрусив щоками, – так, звісно Шпет говорив. Авангард. Початок двадцятих. Авжеж. Я теж займався авангардом, знаєте. Андеграундом. Я так сподівався, що рано чи пізно… А зараз усім соцреалізм подавай. Усі ці трактористи на стерні. Монтажниці… Цей усереднений мазок. Хто б міг подумати?

      – Великий стиль завжди користується попитом, коли він закінчується. Рано чи пізно він набридне, і згадають про андеграунд. Треба просто мати терпіння.

СКАЧАТЬ