Автохтони. Марія Галіна

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ до полудня. А зараз ланч. Або обід. І – ні, мені працювати треба.

      Їсти, проте, зовсім не хотілося.

* * *

      – Щось ви сьогодні пізно.

      – Так склалося, – невиразно відповів він.

      – Вам як завжди?

      – Що?

      – Ну, каву, запіканку? Чи це ви тільки зранку? Послухайте, а давайте я вам знову лікеру наллю. Ви кепсько виглядаєте.

      – Ще б пак. Так, як завжди. І гаразд, давайте лікеру.

      – Кави якнайміцніше?

      – Так. Дякую.

      Він улаштувався біля вікна, дивуючись з того, що на вулицях так багато народу, і тільки потім зрозумів – адже вже полудень. Сіре світло гопцювало на мокрій бруківці.

      – Я дозволила собі покласти більше цукру. – Вона поставила на стіл обшарпану пластикову тацю. – Вам зараз треба.

      Він уявив собі, що ковтає каву без цукру, чорну-чорну, гірку-гірку, і пересмикнувся.

      – І вода. Вам треба якомога більше пити. Аспірину дати?

      Людина в чужому місті самотня й ведеться на знаки уваги. Він подивився на її руки, що вправно сервірували столик. Обручки немає, але люди не завжди носять обручки. До того ж у неї, напевно, до кінця дня сильно набрякають пальці. Чи це вона старається за чайові? Вона взагалі хто? Офіціантка, власниця? Пайовичка, скоріше за все, чергує тут зранку, а потім її заступає хтось із рідні або друзів.

      За вікном тінь хмари ліниво насунулася на мокрий брук.

      – Ще два-три тижні – і весна. – Вона простежила за його поглядом. – Ось побачите, як у нас гарно весною.

      – Я так довго не затримаюся.

      – Це ви даремно. У нас гарно. Вам сподобається. Справді.

      Родина в глибині кафе обідала, розповсюджуючи запахи картопляного пюре і свинячої піджарки. Його занудило. А вранці вчора було зовсім порожньо. Куди вони потім дівають усі ці завчасно заготовлені запіканки?

      – Але взагалі одному краще за все приїздити або на пару днів, або надовго. За пару днів не встигаєш відчути себе самотнім, а коли надовго, заводиш собі друзів. Подруг.

      – Дякую, – сказав він, – але в мене справи.

      – Не сумніваюся. Відпочивати зазвичай приїздять родинами.

      Точно – кадрить. Він хотів сказати щось нейтральне, але ввічливе, ввічлива відмова, так, саме так, ввічлива відмова, але вона повернулася за стійку й утупилася в книгу, немов угадавши його наміри. Не кадрить? Просто чемна з відвідувачем? Чому ми взагалі схильні приймати звичайну приязність за далекоглядні плани?

      Запіканка була свіжа, дуже ніжна, щедро полита варенням і збитими вершками. І все ж таки, що вони роблять з учорашніми? Може, здають до якої-небудь кулінарії поблизу? Він доїв і відніс брудний посуд на спеціальний столик. Кава з лікером сильно налагодила його світовідчуття: правильний лікер, правильна кава, правильні пропорції. Дивовижна жінка.

      – Полегшало? – Вона підвела голову від книги, поганий папір, пейпербек, дамський роман.

      – Дякую. Скажіть, а чому всі постійно питають: «Як завжди?» СКАЧАТЬ