Невідоме Розстріляне Відродження. Антология

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ череді, і на другий день уже забула, хто був її коханець. У тій же загороді вона виросла й зазнала втіхи, що дає молодість. Її господар був хмура людина і не звертав на неї уваги, аж поки не пішов їй третій рік. Аж тоді вона впала йому в око і він взяв її, разом з матір’ю на осінню оранку.

      Незабаром мати зійшла з двору, і відтоді гніда сама почала обробляти господарство. Так продовжувалось чотири роки. За цей час вона вматеріла, з лошати стала чепурною кобилою, і помирилась на тому, що праця – це її обов’язок і що в усьому треба коритися господареві. Але на п’ятий рік її господар, за старим хижим звичаєм: торгувати на гроші абсолютно незалежною в природі твариною продав її своєму сусідові.

      Як на думку гнідої, великих змін від цього не трапилось. Хіба що стайня стала трохи більша та новий господар був трохи веселіший.

      У цьому дворі вона працювала два роки, поки, одного разу, не підірвалась на возовиці. Тоді її знову продали; і хоч по справедливості вона належала тільки самій собі й природі, нею став володіти й тиранити якийсь міський візник.

      Що й говорити, праця стала значно легша; гнідій уже не доводилось тягати важкої борони, чи їздити під далеку хуру. Але за те її примушували ввесь час бігати. До цього вона не звикла. Бувши селянкою, вона добре розуміла помірну ходу й вважала, що ходити повагом корисно для здоров’я. Іншої думки був візник; йому треба було, щоб його раб, гніда кобила, ходила підтюпцем і погоджувала свій конячий світогляд з його людськими потребами. І щоб перевиховати її з мамулуватої селянки на культурну візницьку коняку, він купив спеціяльного батога з помірними, круглими ґузами.

      Приймаючи цю науку, гніда часто згадувала село й шкодувала за розхряпаним возом. Візник був п’яничка; у дні його веселощів, він був особливо лютим і щедрим на свій батіг. Їй хотілось тоді бігти кудись у степи й сховатися від свого господаря й міського грюкоту у розлогій балці. Та на її щастя він скоро збанкротував і перепродав її візникові Самсонові – останньому господареві гнідої.

      Як сказав колись Самсон – а гніда навчилась розуміти людську мову ще змалку – вона годує всю його сім’ю. Він в міру лагідний і строгий. Правда, інколи він б’є її й зневажає, але вона розсудливо ставиться до цих кривд і не гнівається на нього.

      У його дворі вона живе вже сьомий рік; тут же знемічніла й стала шкапою, що оце лежить на прим’ятій соломі.

      Раптом вона стала на ноги. Їй знову ввиділись широкі скляні двері й червоне господареве лице. Але притамований свист вітру нагадав їй, що вона в стайні; вона знову підігнула коліна й незабаром заснула.

      Ранком Самсон посварився з дружиною, і був у дражливому настрої. Він прийшов у стайню, коли гніда ще лежала. Лишок паші в яслах став причиною його гніву. Він пхнув гніду в бік і вилаявся:

      – Ич, стерво, перебирати стала!

      Але та не образилась. Буває ж людина не в собі! Інколи слід дарувати образу. І хоч він тиран і насильник, але він кращий за трьох попередніх господарів, СКАЧАТЬ