Невідоме Розстріляне Відродження. Антология

Чтение книги онлайн.

      Дзвони, дзвони… Скільки звуків!

      Із блакиті все пливуть,

      Передзвони…

      На подзвіння дзвонять, грають,

      Чи на радість?..

      Що несуть?..

      З павутини ніжні звуки

      Хтось сплітає,

      розсипає…

      Понад бором, понад лісом,

      В нетрі котяться акорди,

      Верховинами здригають,

      Грають, грають…

      Плачуть, тужать срібні дзвони…

      Хтось умер… когось нема…

      Хто простився,

      Розлучився?

      І чого блакить німа?!

      Чути співи із просторів

      голосні…

      Грають… Перли розсипають

      не мені…

      Дзвони гратимуть для мене не тепер,

      В млі туманній в день осінній…

      Хто це вмер?..

      Зупинись і подивись. Нічого не бачиш?!

      О, який ти сліпий! Який сліпий!!!

      Кажеш – чорні плями… земля?..

      Подивись, сліпий, – ті чорні плями – кров…

      Невинна людська кров, яка лилась віками невідомо за що. Сліпі йшли на бій.

      Сліпі вели їх. Сліпими вмирали:

      Бо родились сліпі…

      Зупинись!

      Ти думаєш, що то – коріння, облите дощами?..

      Ні, ні… То – людські кістяки!..

      То – ребра!

      Вишкірені зуби. Сміються над собою… А навколо чорні плями…

      О – одна, друга, третя… Багато… Безліч чорних плям…

      То – тінь крови… З брудної грішної землі піднеслась вона до блакиті

      і впала на ню чорною плямою.

      Зупинись!

      Не минай ні одної плями – і коли то кров, то прокляни обох:

      і хто пролляв, і хто штовхнув на це…

      Зупинись і прокляни…

      Тільки не молись!..