Невідоме Розстріляне Відродження. Антология
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Невідоме Розстріляне Відродження - Антология страница 39

Название: Невідоме Розстріляне Відродження

Автор: Антология

Издательство: Фолио

Жанр: Биографии и Мемуары

Серия:

isbn: 978-966-03-7531-4

isbn:

СКАЧАТЬ Чому не писав нічого?

      – Та пустіть же, шию одірвете… От які… – За ним стояла Марійка.

      – Марійко! Одружилися ви, чи що? – почав Петро.

      – Ні, – відповідала та.

      – От, чому стоїте, заходьте.

      – Ні-ні. Хай до мене ідуть. Тут зовсім недалеко, за рогом.

      – Хіба ви розійшлися? – здивувався Михайло.

      – Галинина фантазія, так краще, – каже.

      Галина схопила під руку Марійку, і вони швидко пішли вперед. За ними рушили хлопці.

      – А чому б нам у степ не піти.

      Погодилися всі. Михайло сказав, що швидко їх дожене.

      – Тут на хвилину, в одне місце.

      Коли всі сховалися за рогом, на цвинтар побіг, серед зелені ледве розшукав. Могила завалилася вже, і чудно стало, що там під землею вона, – Катерина.

      – Катю, Катю! – покликав.

      Сів на могилу, зірвав квітку обережно сховав.

      Наздогнав аж за містом. Сміялися, про щось змагалися.

      – Про що це ви?

      – Та от надрукував він, Петро це, свою поему і носа тепер угору дере.

      – Та кинь, у мене зуби болять.

      – Нічого. У великих людей завжди або зуби болять, або голова хвора.

      – А ви зовсім не змінилися, – сказав Михайло.

      – А ти зовсім інший став, Михайло, ніжний якийсь…

      Далеко внизу блакитною стрічкою біг Дніпро. Сіли.

      – Як же ви? Розказуйте. Коли я їхав, мені здавалося, що не все було гаразд… А Павлик де?

      – Вмер… – тінь пройшла, а Петро:

      – Не біда, як ми нового назвемо, Галю?

      – Ще не закаялися?

      – Ні.

      Надвечір сиділи в Галини.

      – Що роблять хлопці?

      – А… нічого, по службовій лінії пішли. Митя вже секретар газети, а ті непогані теж посади мають.

      – Так. А Данило?

      – А Данило одружився.

      – Що ти, Марійко?

      – Нічого. – Пішла Галина й принесла щось.

      – Це дала мені Катерина… Отой синенький зшиток тобі передати наказувала, а це на, прочитай, Михайле.

      Михайло розвернув перший зшиток. Там було:

      Гармонія і свинушник (Повість).

      Комсомолу з тривожною любов’ю.

      – Читай, читай!

      Михайло почав:

      «Я омочила перо своє в кров, любов’ю й зненавистю на папір дихнула я. Я люблю людину, коли стоїть вона просто, бентежлива й непокійно-буйна. Коли вона каже:

      – Що з того, що тут стіна? Я мушу пройти, я мушу вперед пройти.

      І проходить або вмирає…

      Я ненавиджу тебе, людино, за те, що ти ходиш крадькома… Зупиняєшся часто і вклоняєшся на всі боки.

      Я не люблю, коли ти прислухаєшся до бурчання шлунка й запевняєш, що то найкраща музика.

      Я гукаю на всіх, хто відчув відблиски проміння й бачить світло:

      – Розбийте ці стіни, болото засмоктує нас.

      Вже СКАЧАТЬ