Невідоме Розстріляне Відродження. Антология

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не в’язалася. Тоді Петро почав прощатися.

      – Ну, повертайся швидше.

      Розійшлися – Михайло просто, а Петро повернув за ріг, додому.

      Туман. Десь блимає зеленою зіркою трамвай. Над заводами ліворуч догорає сяйво. Було вогко й темно. Перехожі лаялись, потрапляючи в болото ногою. З неба сіяв дрібний, нудний дощик. Лише струмки дзвеніли так, ніби прийшла весна.

      Михайло поспішав на поїзд. Враз якась темна постать виринула з імли.

      – Підемо?..

      Вдарило в голову. Подивився, скрикнув здивовано:

      – Марійка!

      Відскочила та:

      – Я… я не впізнала.

      За руку взяв, казав радісно:

      – Ходім, ходім зо мною, – і потягнув з собою.

      – Не хочу… Не піду з тобою.

      – Та не бійся, не те…

      Йшла покірливо. Привів на вокзал. Став до каси й міцно за руку тримав, ніби боявся: втече.

      Вийшли на перон. Чекати довго не довелося. Сіли.

      Марійка забилася в найдальший куток, вдарив другий дзвінок, поліз вбік вокзал.

      Ось стоїть дівчина і комусь рукою махає: прощайте, прощайте.

      Михайло вискакує до присінку вагона й кричить:

      – До побачення!

      Та здивовано дивиться, але Михайло, сміючись, іде в вагон і сідає поруч Марійки.

      Порожньо. Майже нікого немає, і верхньої полиці підіймати не треба…

      Закурює. Тягне в себе синій дим і дивиться спокійно на вогні міста, де було так багато гарного. Дивиться на Марійку і чує, як вона плаче.

      Поїзд летить. То вище, то нижче дріт. Перша станція, друга, третя. Встала Марійка й пішла вмитися: фарбу зітерла; подумала: «Чи надовго ж».

      – Ляж краще, тобі так незручно.

      Слухняно, ніби боязко ноги простягнула.

      Вкрив пальтом. Сів коло неї, а вона притулилася мовчки. Проходив кондуктор, подумав: «Закохані». Тихо розмову вели…

      Коли Петро повернувся додому, Галина лежала, головою в подушку ховаючись. Він стомлено скинув пальто, стомлено сів коло неї.

      – Чого ти, Галю?

      – Тоскно. Приходив Михайло. Чекав на тебе…

      – Знаю. Зустрів дорогою.

      Сиділи мовчки. Надворі вітер шугав і гудів під стінками.

      – От тепер ми з тобою зовсім самі: й Михайло покинув нас, – сказала Галя.

      – Нічого, якось буде.

      Закричала дитина. Галя скочила, почала гойдати. Петро ходив з кутка в куток, щось думав. Раптом повернувся до Галі:

      – А ти знаєш, Галю, у нас якось справді не те…

      – Гармонія, – насмішкувато шепнула Галя з темного кутка.

      – Якось самотньо стало.

      Галя кинулася до нього й заридала на плечі. Він пригорнув її й тихо гладив… Гладив і не казав нічого…

      Коли ж на село прийшла вістка, то мати Катерини заплакала, а потім, згадавши, що час годувати свині, пішла виносити помиї, шморгаючи носом…

      Батько мовчки сидів і довго в той день не лягав спати, а комсомол зробив вечір спогадів: СКАЧАТЬ