Невідоме Розстріляне Відродження. Антология

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ здається, Івана вбив, – бурмотів безладно, нарешті розповів про все. Спитала, чим вдарив.

      – Стільцем.

      – Треба було чимсь важчим.

      Залишила Данила в себе, а сама пішла до району.

      Не хотіли спочатку пускати, питали. Ви теж з їхніх будете?

      – Ні, – і пояснила все.

      Відпустили, але сказали, коли ще раз спіймають, тоді вже…

      Тільки вийшли, Марійка сказала:

      – Не хочу я. Не піду.

      Довго вговоряла її Катерина. Згодилася лише на те, що не буде бачити Данила з тиждень.

      – Не можу… соромно.

      – Ну, й добре, я його й близько не пущу.

      – Що то буде?

      А в Галини народився син.

      Було 23-го – 24-го, Галина мусіла першого йти до лікарні, бо вдома допомоги ніякої й колотнеча. Лежав собі Петро, спав. Коли прокидається, – стоїть Катерина, сіпає.

      – Ходім, – каже, – до лікарні, вже борсається.

      – Куди в чорта вночі йти до лікарні, коли лікарня аж біля станції, а на дворі вітер і сніг, – протирав очи Петро.

      – Ну, йди за «швидкою допомогою».

      Катерина за акушерку.

      Ходить Петро по вулиці, цигарку одну по одній кидає, курить, 25 хвилин здалося віком, аж ось «швидка допомога».

      – В хату, в хату!

      Зайшов лікар, але виявилося, що спізнився на одну хвилину. Родила Галина геройськи, без зачіпки.

      Тепер йому два тижні.

      На кого він схожий? Іноді здається, що на Петра, іноді, що на Галину, а іноді на Михайла скидається. Чорт його розбере. Ніс і підборіддя ніби Сушнівський, голос Петрів, а очима повертає, як Галька.

      Тепер Катерина й Марійка цілі дні поралися коло малого Павлика.

      Петро спочатку хотів його «Нуреси» назвати, та всі запротестували, і він, плюнувши, пішов сьогодні ранком продавати штани на товкучку, бо ні на що було купити малому пелюшок. Та хтось стягнув ті штани в Петра з плеча.

      – Задививсь на якусь дівчину, – пояснював він, коли прийшов додому без грошей. Це зірвало цілу бурю захвату у Галини, а Катерина подумала:

      «І таке цуценя хороше має сина…»

      Хлопець був з мідяною горлянкою. Товстий і важив, як народився, 10 фунтів. Катерина цим чомусь задавалася, ніби це родила вона. Вона його й важила.

      – Коли б він не був такий здоровий, то ви б його втрьох давно в могилу загнали, – казав Петро і був за це битий.

      Він поважно ходив, заклавши руки в кишеню, і тільки іноді підходив подивитися на свого пацана.

      Галина зовсім не вміла поратися коло дитини. Вона лише червоніла, ніяково посміхалася, коли Катерина зручними й сильними руками купала Павлика.

      – Іще родять такі, – я б заборонила.

      Заздро дивилася на Галину, коли та годувала хлопця… Потім брала його до себе на руки і, коли в хаті нікого не було, соромливо притуляла до грудей. Вона якось інстинктивно почувала, чого він кричить, що йому потрібно.

      Тепер, перебравшись до СКАЧАТЬ