Невідоме Розстріляне Відродження. Антология

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Те ж саме? Ні». Той почав ще здалека, як ішла вона в місто, з села, як голодувала, як перше там, на задвірках, віддалася і як…

      – Правда, правда, – шепоче Марійка.

      Він все знає. Радісно підійде вона до нього і все-все розкаже, а він допоможе…

      Суд скінчився і присуд був: «Ні, не винна». Коли виходили, за руку Данила.

      – Чекайте!

      Озирнувся здивовано, впізнав.

      – Ти?.. Марійко! – За руку взяв, незрозуміло подивився на нафарбовані губи й на капелюшик.

      – Ходім.

      – Як, коли ти приїхала?

      – Ходім, розкажу все, – потягла вбік.

      – Що ти? Чому не зайшла?

      – Так, – і заплакала.

      У садку розповіла все. Як адресу його загубила, як шукала спочатку його й роботи, як потім виглядала та боялася, а тепер знає, що він все-все (як сонце після дощу) розуміє…

      – Ти ж сам сказав, що не моя це вина.

      – Про тебе не знав я, – гостро, суворо.

      – А Іван?

      – Що Іван?

      – Він перший був, – схилилася.

      Землю гриз, а уста її рани криваві викидали, здавалося, звичайні слова.

      Голод. Тітка Горпина. Противилась. Не пам’ятає. Потім далі засмоктувати стало. Чекала… Його згадувала, як їхати вчитися кликав. На суді він казав, а вона побачила…

      Капелюшика скинула, губи витерла, знову глянуло рідне знайоме обличчя, лише дві нові зморшки коло уст… Болючі такі.

      Почуває Данило, як меншає злість, як зростає щось ніжне, яскраве. Все покрили минулі старі спогади. Зелено, зелено стало навколо. Чує, – каже тихо довірливо:

      – Багато боліло.

      – Рідна, бідна Марійко.

      І запнувся знову (як там на селі) хмаринкою місяць на небі і злилися дві постаті в одну велику, промінясту хвилю.

      Пробіг вітрець по кущах, прислухавсь, шугнув по алеях і сповістив щось гарне тополям.

      Заграли тополі над річкою, а річка зорям, що з нею розмову вели, сповістила, що тут на землі сталося ще раз безконечне, нове й хороше. І задзвеніла вода внизу радісно, в скелі вдарила, в бік пішла, а хвилі: що? що?

      Вітер знову і знову тополям на вуха дурниці казав, а ті головами лукаво хитали: ну! Ну!

      А Данило й Марійка не чули тих слів.

      А Данило й Марійка не чули кроків.

      У Данила й Марійки вуха лише для любощів відкриті широко.

      А решта все, то байдуже.

      І враз скрик розірвав повітря:

      – А, ти знову тут? Ти вже ловиш по клубах?.. Казав, щоб сюди не водила… Ану, забирайся, суко.

      Данило скочив:

      – Товаришу, ми…

      Але той перебив:

      – А вам сором, студент ще, – за руку Марійку взяв. – Ну, ходім.

      Та стояла, нічого не розуміючи, потім дико скрикнула, почала рвати кохту, ніби їй було боляче…

      Збиралася юрба.

      – Проститутку спіймали з студентом…

      Хе-хе…

СКАЧАТЬ