Невідоме Розстріляне Відродження. Антология

Чтение книги онлайн.

      – Ну, мені так добре, і йому зручно. Так прийдеш? Звичайно, Дмитрові нічого невідомо. Доповідь буде про Леніна.

      Майнула хвостом, побігла.

      «Яка нудьга. Оборка на платті і поруч Ленін. – Засміялася: – Як чудно іноді все перемішується». Прийшов Данило. Довго балакали і, як завжди, коли вдавалося когось заспокоїти, був у Катерини спокійний і веселий настрій. Одяглася, вийшла.

      «…А чудна ця дівчина – певно когось чекає, а він спізнився ракалія…»

      «…Цей непман солодко пообідав. Руки в кишенях, а пальці ледве ворушаться…»

      стає легко, як у степу після дощу. Вдома писала увечері допізна.

      Кинула олівця, слухала. Десь унизу гудів натовп і гомонів трамвай. Здавалося, що життя це точка з тисячами ниток у всі боки, таке різноманітне, таке хороше. І досадно було тільки одно, що прожити можна тільки по одній ниточці. Яку не візьми, а все по одній. Чому не можна бути разом і чоловіком, і жінкою, і цією зсохлою мухою, що жила літом. Ну, чому не можна жити хоч два рази. І почувається великий сум за життям незнаним і недосяжним чужим життям. Почувається нове щось, а мусить гинути серед старих, перешитих наново поглядів і не може вирватися. Не може.

      Несила людині стрибнути за обрій…

      Ах, цей Михайло… Бачить вона море широке, ясне, а крил немає щоб перелетіти це море.

      Пожити б на всі заставки. Хоч хвилину пожити, як житимуть люди потім, колись, досадно все ж таки бути угноєнням для майбутнього.

      В кімнату блідо зазирав місяць. Почала роздягатися та щось заворушилося біля дверей. Відчинила.

      Засунувши голову між коліна, сидів чоловік. Покликала. Голову сонно підвів, подивився каламутними очима.

      – Їсти.

      – Зараз, заходьте обігрітися.

      Але він дивився немигаючим поглядом.

      – Їсти.

      Прибігла, принесла, в руку поклала, почала кликати знов:

      – Зайдіть, зараз буде чай, супу зваримо, – за плече взяла.

      Той схопив кусень і, вирвавшись, вибіг на вулицю. Пішла до себе, хотіла начистити картоплі, але згадала, що на обід тоді не стане. Закипів чай, налила в шклянку, кинувши таблетку сахарину. Полізла в ящик, щоб узяти хліба, але згадала, що більше немає. Випила так.

      Почувала, як болять ноги і голова крутиться, але перемогла себе й пішла на роботу. Було вже дванадцять і вулиці були тихі.

      Зустріла Михайла.

      – Ти сьогодні на вночішній, я теж.

      – Ідем разом, – а в самої голову колом стисло. Похитнулася. Піддержав.

      Додому привів. Як ішла – не пам’ятає, вдома краще стало… Михайло докоряв, а їй соромно було за слабість.

      – А тобі що? Всі ви хороші, всі пиляєте: і Галя, і ти, а що з ваших слів.

      А Михайло СКАЧАТЬ