Невідоме Розстріляне Відродження. Антология

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – А так. Намальована картина, а на картині теж картина, а в другій картині теж картина і так без кінця. І всі однакові. Це дуже неприємно. Зо мною так часто буває і тоді здається, що брехливо ставишся до всього і хитриш сама з собою; це тому, що ми всі наскрізь старі, що в нас мало любові.

      І не знав Михайло, що відповісти їй. Що він скаже? Що у неї надто великі бажання, що життя за це покарає її. Порадити застигнути. Бути байдужою? І від злости, від почування безсилля певно сказав:

      – Ти інтелігентка.

      Частина друга

      І

      Лютий вже позбивав почорнілі сніги в яри. В комуні життя йшло своїм чередом. Тепер тут живе тільки троє – Данило, Іван і Андрій. Михайло кудись перебрався.

      Раз Іван пізно прийшов. Якось чудно подивився на Данила, сів коло нього, спитав:

      – Знов до Марійки листа пишеш?

      – Угу.

      – Дурень ти.

      – Що так разом рішив?

      – Так. Любиш її ще й досі. Все Петрові видумки не йдуть з голови. А давно від неї листа не мав?

      – Вже два місяці.

      – Слухай. Ну що, якби вона проституткою стала?

      – Дурниці. Що видумав?

      – Що дурниці? Голод там на селі. Пішла в місто шукати роботи. І знайшла собі легку. Оттак як у нас на суді свідки будуть казати. А щоб ти зробив?

      – Не знаю.

      – Любив би по-старому.

      – Ат, кинь.

      «Справді, може що сталося (тільки не це). Немає ж листів вже давно».

      А Іван думав: «Та ну його к чорту, не буду нічого казати. Ще дурниць наробить».

      – То я шуткую, Данило. Чого б вона була тут. Ти ж залишив їй адресу.

      – Знаю, та листів щось давно немає.

      – А може, по хліб поїхала де.

      – Я й сам про це думаю. Тиф. Може де хвора лежить. Як не буде відповіді ще два тижні, поїду шукати.

      Мовчки шапку накинув і вийшов, а Іван подивився вслід, тільки свиснув.

      «От так історія! І штовхнув його чорт мати діло з нею. Треба було б обминути. – Скрутив цигарку, сплюнув на підлогу, розтер ногою й подумав: – Навряд чи побачить скоро, а побачить, – обминати буде, а все ж треба ще побалакати з нею, щоб чого не вийшло…»

      Данило поспішав до Катерини: і де вона взялася така хороша. І про Марійку побалакати треба, щоб у неї жила, треба неодмінно поїхати, бо справді щось там трапилося.

      Були якраз холодні дні, випав сніг білий-білий, місяць світив весело, а по дорозі попадалися обідрані, знесилені люди. Вони простягали руку й жалібно казали щось.

      «Погано, як Марійка попаде в місто».

      Голодом зачепило й Катерину. Дома кімната в неї мала. По стінах акварельні малюнки. Ліжко, стіл, стілець. Вдень в напівзабите вікно ледве пробивається світло, ввечері сумно блимає каганець.

      Маленький вогник злякано дивиться у ніч, що гуде за вікном, потім раптом легковажно починає перемигуватися з тінями. Сидить Катерина на СКАЧАТЬ