Название: Невідоме Розстріляне Відродження
Автор: Антология
Издательство: Фолио
Жанр: Биографии и Мемуары
isbn: 978-966-03-7531-4
isbn:
Довго сиділа та, потім роздягла, перенесла її на ліжко, ніжно всміхнулася.
– Ех ти, Галю, моя комсомолочка!..
Нічого. Вона біля неї буде… Підійшла до вікна. Знову гостро стисло серце й потекли далекі-далекі спогади.
Забалакала Галина уві сні. Кликала Петра. Катерина підійшла, поцілувала, а та сердито.
– Ну?
– Нічого.
– А коли нічого, так не цілуй! – Потім розкрила очи: – А це ти, Катерино, а мені здалося, що це Петро. Що я казала?
– Нічого, спи.
– А ти коли ляжеш? І сьогодні не будеш спати?
– Не знаю.
– Петро завтра переїздить до мене, – казала Галя, – бо тепер вже не можна…
– Та що вам дурним зробиш?
Ранком Петро й Михайло переносили речі. Саме виносили перший і останній пакунок з килимом, як на воротях здибали хлопців.
– А, здоров, герої. Куди це ви?
– Я переїжджаю.
– Ге! І ти! О боже! За Дмитром?
– Думаю, що ні.
– Ну, чорт з вами. Ми лягаємо спати, бо сьогодні ж треба ще погуляти й самогон розпити.
Коли хлопці прийшли до Галі, вона сказала, показуючи на Катерину:
– От, про любов говоримо… Катерина й думати про неї боїться, а нам віщує страшне та сумне.
– От, ви, Галю, добре живете тепер з Петром, а потім побачимо, що далі буде.
– А чого хочете, – запитав Петро.
– Не знаю й сама. От в роботі я не боюся себе розгубити, а в любові так здається, що розгублюся, трудно уникнути закисання. Любити хочеться якось по-новому…
– Ну любіть собі по-новому, – нервово перебив Михайло, – хто вам не дає. От Петро з Галиною думають же щось нове створити. Правда, Петре, ви ж не думаєте зробити свинушника?
– О ні, – в один голос.
– Ах, ви не розумієте нічого… До любові ми по-старому підходимо. Чому Петро й Галина хочуть жити разом, чому? Тому, що весь світ ворожий їм, і я їм чужа (не протестуйте) і всі. От тому теперішня людина й шукає, й будує сім’ю, бо не може жити одиноко. А які щасливі будуть ті люди, коли не треба буде любити так мізерно, так егоїстично, коли всі будуть близькими… І так буває боляче іноді.
– Боляче. А яка користь з того болю?
– Ви, Михайле, завжди шукаєте користі?
– Завжди. Ми повинні себе в сталевий панцер закути. Не дуже мріяти, а робити більше, а то ми ніколи нічого не зробимо, ніколи не знищимо цей свинушник.
– Що?
– Свинушник, кажу.
– Ну-да, але ж треба якось робити. Треба довбати, довбати, бо весь світ, всіх людей не переробиш разом, якось пристосовуватися треба…
Катерина:
– Не хочу я пристосовуватися до свинушника.
– Ну, калоші взувати на болото, скажемо, треба… А вам, Катерино, партнавантаження треба більше дати.
– А йдіть ви… Чого ви всі мене сьогодні цілий день мучите.
Замкнулася, СКАЧАТЬ