Невідоме Розстріляне Відродження. Антология

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ зробила страшні очи й сказала категорично, що він баламута, волоцюга і ледащо, але вона все ж таки задля нього справи не кине, і Петро зажурено побрів до залі.

      Тут вже збиралися до чергового сеансу, і його, як безбілетного, витурили.

      Довго чекав він Галину на вулиці, але вже й після третього сеансу вийшли, а її не було. Побачивши, що гуляти вже пізно все одно та й їсти хотілося дуже, пішов додому.

      Хлопці ще грали в очко, бо Данило мав їхати завтра на село, до матері, а з ним Іван і Андрій, а їм треба було одігратися…

      Петрові було прикро, чи тому, що день змарнував, чи тому, що не пішов з Галею на цвинтар. Петрові видається негарним, що його тягне на могилки і там з якоюсь чужою дівчиною, зовсім не нашою, так, як хлопці, качатися по траві. От і Данило часто приходить з хлопцями туди, а прийде, починає розповідати про все, як, хто, з ким і коли.

      Коли ж Іван зачіпав Данилову Марійку, то сердиться Данило, а Михайло каже:

      – Бачиш, Данило, як про всіх, то можна, а як про Марійку, то ні. Вона ж така сама, як і всі. Хлопці більше додержують логіки, аніж ти: всі дівчата – баби і кончено.

      Данило з Петром радиться, як Марійку з села вивезти.

      – Знаєш, я все вперед іду, а вона там репаною зостанеться.

      – Сам ти репаний.

      Ні, справді таки, не даремно Катерина не любить хлопців. І зве їх павіянами. А може, й ні? Ну, чому б і йому не піти було сьогодні з Галею. Може, й справді це забобони міщанські і чому, коли він питає Михайла, той лиш осміхається і нічого не каже на це. Ніби знає щось певне.

      Ні, Галина таки не пішла б, вона хороша. А що ж там поганого?

      Так і заснув Петро, не додумавши до кінця.

      Прокинувся, вже світало. Хлопці зачиняли вікно й лягали спати. Було душно й нудило від махряку. Вийшов Петро на вулицю. Вже молочниці молоко розносили, й перші трамваї загули.

      «Гарний ранок», – подумав, засміявся, потім згадав Галину. «А-а». Мотнув головою, озирнувся злякано, чи не помітив хто думок його?

      Незчувся, як опинився коло Галиної хати. Вікна були зачинені. «Спить», – подумав і здивувався чого він тут, махнув рукою.

      – Ну, тепер вже канка.

      А сонце рожево сходило, і день був молодий і зелений.

      В комуну повертатися не хотілося.

      – Ану їх. Прийду пізніше, коли вони вже поїдуть.

      III

      Чи ти чула, дівчинонько,

      Як я тебе кликав,

      Через твоє подвір’ячко

      Сивим конем їхав?

      Де там не чути! Чула добре й голос, що від нього в грудях болить. Була, як коло перелазу скрипіло. Чула все.

      Ой чи чула, чи не чула,

      Не відгукнула я, —

      Темна нічка, Петрівочка,

      Вийти боялася.

      Ет! Клята дівка не відгукнулася та ще й на нічку звертає. А ніч таки зовсім не страшна. Така тиха, така ясна. А листя на тополі білою стрічкою грає й перегукується срібними дзвониками.

      – Чого там боятися справді? Вийди, ой вийди.

      – Знаємо СКАЧАТЬ