Що впало, те пропало. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Морріс приніс із собою коричневий паперовий пакет, який узяв на кухні. З нього він дістав один із записників Ротстайна й обережно, щоб не торкнутися калюжки кави, поклав його на столик.

      – Зразок. Один із цілої купи. Їх щонайменше півтори сотні. Я ще не встиг перерахувати, але це справжній джек-пот.

      – Прибери! – знову зашипів Енді, як персонаж поганого шпигунського кіно. Його очі бігали з боку в бік, але весь час поверталися до записника.

      – Ідіот, убивство Ротстайна на першій шпальті «Нью-Йорк Таймс», усі канали лише про нього й торочать.

      Ця звістка приголомшила Моррі. Тіло письменника мали знайти ще тільки за три дні, а то й за шість. Поведінка Енді була ще більш дивною. Він нагадував зацькованого щура.

      Морріс зобразив на обличчі те, що, як він сподівався, приблизно виглядало, як звична для Енді посмішка типу «я такий розумний, що мені самому із собою нудно».

      – Заспокойся. У цій частині міста люди постійно носять записники. – Він кивнув у бік Гавернмент-сквер з іншого боку дороги. – Он, дивись.

      – Але не в шкіряних палітурках! Господи! Домоправителька Ротстайна знала, у чому він пише, і в газеті сказано, що сейф у нього в кімнаті зламаний і порожній. Прибери… це!

      Моррі, навпаки, підштовхнув його ближче до Енді, так само обережно, щоб не зачепити кави. Енді почав його дедалі більше й більше дратувати – діставати, як сказав би Джиммі Ґолд, – але разом із тим він відчув якесь збочене задоволення, коли його друг весь заціпився на стільці, ніби це був не записник, а пляшечка із чумними бактеріями.

      – Ну ж бо, подивися. Тут переважно поезія. Я погортав, поки їхав в автобусі…

      – В автобусі? Ти що, здурів?

      – …і, мушу сказати, не в захваті, – вів далі Морріс, ніби не почувши. – Але це його вірші, можна не сумніватися. Написано власноруч. Дуже цінна річ. Ми говорили про це. Кілька разів. Говорили, як…

      – Прибери!

      Моррісу неприємно було в цьому зізнатися, але параноя Енді почала передаватися і йому. Він сховав записник у пакет і похмуро подивився на давнього (і єдиного) друга.

      – Я, узагалі-то, не збирався тут влаштовувати ярмарок.

      – Де решта? – і, перш ніж Морріс устиг відповісти: – Не важливо. Не хочу знати. Ти хіба не розумієш, що ці штуки зараз – найгарячіша новина? Ти – гаряча новина!

      – Я не гарячий, – сказав Морріс, але це було неправдою, принаймні з фізичної точки зору. Його щоки й потилиця раптом запашіли вогнем. Енді поводився так, ніби наклав у штани, а не скоїв злочин століття.

      – Ніхто не зможе пов’язати мене з Ротстайном, і я розумію, що ми не зможемо їх одразу продати приватним колекціонерам. Я не такий тупий.

      – Продати їх кол… Моррі, ти взагалі себе чуєш?

      Морріс схрестив руки на грудях і кинув погляд на друга. Принаймні колишнього друга.

      – Слухай, ти поводишся, ніби ми цього не обговорювали. Ніби ми не планували.

СКАЧАТЬ