Що впало, те пропало. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не мав, як мати. Після того як він у сімнадцять років вийшов із колонії, а у двадцять не зміг вступити до Міського коледжу, стосунки з Анітою Белламі звелися до поодиноких телефонних розмов. Ці розмови були холодними, але ввічливими. Після останньої суперечки тієї ночі, коли його заарештували за незаконне проникнення та інші приємності, вони майже перестали думати одне про одного.

      – Змужнів, – зауважила місіс Маллер. – Дівчатам, напевно, подобаєшся. А який худенький був!

      – Коли працюєш на будівництві…

      – На будівництві! Ти! Святий Боже! Берті! Морріс працює на будівництві!

      У вітальні знову почулося бурмотіння.

      – Але потім роботи не стало, і я повернувся сюди. Мати казала, що я можу жити в будинку, якщо вона не знайде постояльців. Але я, напевно, ненадовго.

      Він навіть не уявляв, наскільки мав рацію.

      – Ходімо до вітальні, Моррі, поздороваєшся з Бертом.

      – Краще іншим разом. – Щоб випередити подальші вмовляння, він крикнув: – Йо, Берте!

      Нове бурмотіння на тлі несамовитого вибуху сміху із серіалу «З поверненням, Коттере».

      – Ну, тоді завтра, – сказала місіс Маллер, знову заворушивши бровами. Вона ніби копіювала Граучо Маркса[9]. – Сховаю поки тортик. Можу навіть збити вершки.

      – Чудово, – кивнув Морріс. Навряд чи до завтра місіс Маллер помре від серцевого нападу, але все може статися. Як сказав інший великий поет, надія квітне в людській душі довіку[10].

      Ключі від будинку й гаража знаходилися там, де й завжди, висіли праворуч від ґанку. Морріс загнав «Біскейн» до гаража й поставив скриню з крамниці лахмітника на бетон. Йому аж кортіло взятися за четвертий роман про Джиммі Ґолда, але записники були звалені жужмом, і до того ж у нього, мабуть, очі повилазять, перш ніж прочитає хоч одну сторінку із дрібним почерком Ротстайна.

      Завтра, пообіцяв він собі. Після того як поговорю з Енді й зрозумію, як він буде з цим розбиратися, розкладу їх по порядку й почну читати.

      Він запхав скриню під старий батьківський робочий стіл і накрив листом пластику, який знайшов у кутку, після чого зайшов до будинку й оглянув рідні пенати. Тут мало що змінилося, що було досить огидно. У холодильнику не було нічого, крім банки консервованих пікулів і пачки харчової соди, але в морозилці знайшлося декілька упаковок напівфабрикатів «Ханґрі мен». Одну упаковку він поставив у мікрохвильову піч, повернув ручку на 350 і піднявся нагору, до своєї старої спальні.

      «Мені пощастило, – подумав він. – Домігся. У мене на руках неопубліковані рукописи Джона Ротстайна за вісімнадцять років роботи».

      Він дуже втомився, аби відчувати радість чи навіть гостре задоволення. Він майже заснув, приймаючи душ, а потім іще під час поїдання моторошного на вигляд м’ясного рулету з картоплею швидкого приготування. Якось-таки він зумів доїсти, після чого насилу знову піднявся нагору. Заснув він за сорок секунд після того, як його голова торкнулася подушки, і прокинувся наступного ранку о дев’ятій СКАЧАТЬ