Название: Що впало, те пропало
Автор: Стівен Кінг
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Современные детективы
isbn: 978-617-12-0408-9, 978-1-5011-0487-9
isbn:
Однією з переваг життя в Норт Сайді була наявність незабудованої ділянки завбільшки із квартал за Сикоморовою вулицею. П’ять акрів непролазних кущів і приземкуватих дерев тягнулися вниз, до замерзлої річечки. Тато Піта казав, що ця ділянка перебуває в такому стані вже давно й, найімовірніше, такою найближчим часом і залишиться через якусь нескінченну суперечку про те, кому вона належить і що можна було б на ній побудувати. «Зрештою, від цих суперечок ніхто не виграє, лише юристи, – сказав він Піту. – Пам’ятай це».
На думку Піта, діти, які хотіли трохи відпочити від батьків, теж вигравали.
Доріжка йшла звивистою діагоналлю повз оголені взимку дерева, наприкінці впираючись у Зал відпочинку на Березовій вулиці, старий Нортфілдський молодіжний центр, який доживав останні дні. За теплої погоди на доріжці й навколо тинялися старші хлопці – приводили сюди своїх подружок, курили сигарети або дур, пили пиво, – але цієї пори там нікого не було. А якщо дорослих хлопців немає, значить, шлях вільний.
Іноді Піт приводив сюди сестру, коли батьки серйозно заходилися, а це траплялося дедалі частіше. Прийшовши до Залу відпочинку, вони кидали м’яч у кошик, дивилися відео або грали в шашки. Він не знав, куди поведе її, якщо Зал закриється. Тут і піти було більше нікуди, крім «Зоні», цілодобової крамнички. Сам він, прогулюючись на самоті, доходив лише до струмка, жбурляв каміння у воду або взимку розбивав ними лід, перевіряючи, чи зможе пробити дірку, і насолоджуючись спокоєм.
Авки-гавки – це, звичайно, погано, але найбільше він боявся, що тато (який завжди через пігулки оксиконтину був завжди трохи не при собі) коли-небудь здійме руку на матір. Це вже остаточно розірве тканину їхнього шлюбу. А якщо ні? Якщо вона буде терпіти побої? Це було б іще гірше.
«Але цього ніколи не станеться, – переконував себе Піт. – Тато ніколи не зробить такого».
А якщо таки зробить?
Сьогодні вдень річка ще була вкрита льодом, але він здавався прогнилим і був увесь укритий великими жовтими плямами, неначе якийсь велетень тут зупинився помочитися. Виходити на нього Піт не наважився. Ні, якби крига проломилася, він би не потонув, нічого такого – води тут було по коліно, – але йому не хотілося повертатися додому й пояснювати, чому штани й шкарпетки мокрі. Він сів на повалене дерево, жбурнув кілька камінців (маленькі відскакували й котилися, а великі пробивали жовті плями), потім просто став дивитися на небо. Із заходу на схід ним пливли пухнасті хмари, більше схожі на весняні, ніж на зимові. Одна хмара нагадувала стару з горбом (а може, це був рюкзак?), інша – зайця, СКАЧАТЬ